Буває, що в перервах між клієнтами хочеться пройтись, щоб "провітрити" голову. Це я й роблю на світлині.
За відсутності звернень кризові консультації майже зникли з мого порядку денного. Натомість люди повертаються в тривалу роботу над своїми індивідуальними проблемами та запитами (вони нікуди не зникли після вторгнення рф).
Війна досі триває і люди адаптуються до життя у стані війни. Як психолог я розумію, що це нормальний процес для нашої психіки, як мінімум, щоб не збожеволіти. Але як людину мене це лякає, оскільки адаптація до такої жахливої реальності з усвідомленням того, що я не можу глобально на це вплинути - це дійсно страшно. І так, психологи також бояться цієї реальності.
Будь-яка психотерапія чи психологічне консультування направлені на бажані зміни в житті клієнта. Коли ці зміни не можуть реалізовуватись через таке явище як війна, то дуже гостро виникає питання "Що саме я контролюю у своєму житті?"
Важливо мати адекватну відповідь, яка зводитиметься до того, що я маю контроль хоча б над чимось. Зрозуміло, що в період війни це щось зменшується в рази, а процес зменшення є дуже болючим абсолютно для кожного українця. Останнє звичайно, якщо ми не говоримо про відірваних від реальності людей.
Для когось цей біль терпимий і з ним можна справитись самостійно, хтось потребує близьку людину поруч з собою, хтось - психолога. І навіть в цій потребі війна зв'язує нам руки, відправляючи одних рідних на фронт, а інших - за межі країни. Все це загострює відчуття самотності і робить його ще більш нестерпним.
Допомагайте ближньому, коли бачите цю самотність, яка не є результатом вибору людини. Допомагайте собі, коли відчуваєте в цьому потребу, не порівнюйте і не применшуйте власні проблеми на фоні катастрофічних історій, які ви чуєте чи бачите щодня.
Занадто високо війна підняла планку трагізму і ми точно не досягнемо її за свого життя, як мінімум тому, що хтось це життя втратив. Не намагайтесь порівнювати свій біль із болем інших. Болить усім по-різному і багато в чому подібно, але цей біль присутній як би ми його не заперечували чи нівелювали словами "Іншим гірше".
Ви маєте право на біль, в певних життєвих ситуаціях - на слабкість і на прийняття цієї слабкості. Єдина повинність, яка присутня з нами у цій війні - ми точно не маємо права програти, бо перемога пов'язана із нашим виживанням.
Слава Україні!
Героям слава!