Іноді мене тягне
написати давнім друзям з френдлісту чи розблокувати когось, хто для мене
редфлег.
Є кілька причин.
І ось одна з ним.
За мотивами робіт
Лів Вардум
Бо коли я
потрапляю у стосунки з людиною, яка любить близькість … але з відстані
У психології це
іноді називають шизоїдним способом будувати стосунки. Звучить так, ніби зараз
почнеться складна лекція. Але суть проста: людина може дуже хотіти любові й
водночас лякатися, коли хтось підходить надто близько.
Її внутрішній
діалог приблизно такий:
— Обійми мене.
— А тепер
відпусти.
— Чого ти
відпустив?!
Це не примха.
Близькість може здаватися їй небезпечною: раптом інша людина почне вирішувати
за неї, чого вона хоче і якою має бути? Але й самотність — задоволення так
собі. Особливо коли вона вже третій вечір поспіль розмовляє з холодильником.
Тому людина шукає
зручну відстань. Таку, щоб ви були поруч, але не сиділи в неї на голові. Навіть
із квітами.
Як це виглядає у
стосунках? Ви чудово провели вечір, сміялися, говорили про важливе. А
наступного дня вона пише: «Мені треба побути самій». І вам хочеться перевірити,
чи не закінчилася ваша підписка на ці стосунки. Невротику це як ножем по серцю «Невже
я погана чи набридла». І тоді я нервово топаю, щоб зняти стрес.
Але це не факт,
що почуття зникли. Іноді після близькості людині справді потрібна пауза. Як
телефону після довгої відео розмови: він ще працює, просто просить зарядку.
Але пауза не
означає, що партнер має мовчки сидіти біля вікна й чекати голуба з
повідомленням.
Що допомагає
обом?
В теорії це:
🔸 Говорити словами. Наприклад: «Мені
потрібен вечір наодинці. Завтра напишу». Одна така фраза рятує від трьох годин
детективного розслідування: «Що означає його крапка після “добре”?»
🔸 Домовлятися про близькість і простір.
Скільки часу ви хочете проводити разом? Як повідомляти, що потрібна пауза? Коли
повернетеся до розмови?
🔸 Не вгадувати думки. Телепатія красиво
виглядає в кіно, але в парі працює з перебоями.
🔸 Пам’ятати про двох людей. Одному потрібен
простір, іншому — ясність і тепло. Обидві потреби мають значення.
Хоча особисто я
іноді роблю не по теорії. Я відкусю шматочок шоколадки і знімаю блок з гучного
екстраверта. Від якого певний час відпочивала я сама. Бо мене теж перебор
спілкування буває. Добре, ще цей екстраверт мене любить і звик до таких фінтів
вухами від мене.
У терапії людина
з таким способом будувати контакт може довго придивлятися: «Тут мене чують? Моє
“ні” поважають? Мене не почнуть перевиховувати з першої зустрічі?» Коли вона
переконується, що поруч безпечно, довіряти стає легше.
І головне: жоден
психологічний опис не розповість вам усе про конкретну людину. Хтось любить
стосунки на відстані, хтось щасливо живе в парі, а хтось просто не відповідає
на повідомлення, бо заснув із телефоном у руці.
Якщо людині добре
й її спосіб жити нікого не ранить, ремонтувати її не потрібно. Вона не
мікрохвильовка, у якої дивно блимає дисплей.
А якщо страх
близькості й самотність болять, із цим можна працювати в терапії. Щоб у
стосунках було місце і для «побудь зі мною», і для «дай мені трохи побути
собою». І щоб для цього не доводилося тікати в ліс без зарядного пристрою.
