Сиджу я якось у парку і помічаю «чарівну» картину: мати люто кричить на свою дитину, за те, що та забруднила сукню. Дівчинка хникає, просити вибачення, намагається обійняти маму, але та ще сильніше починає кричати. Перехожі з побоюванням оглядаються, матусі відводять з майданчика переляканих дітей, а я зі смутком думаю: Ну ось, ще одній дівчинці коли виросте знадобитися послуги психолога.
Через кілька хвилин, коли крики стихли, до жінки підходить її подруга зі своєю дитиною і вони розпочинають світську бесіду. Однак не проходить і півгодини як я знову чую крики, що доносяться з їхнього боку. Знову ця жінка вичитує свою… ні, не дочку, а подругу. За те, що та, зробила зауваження вже своїй дитині.
Сцена була досить комічною, якби не було такою трагічною. Деякі присутні при двох «розборках» посміхалися, інші крутили біля скроні, треті цитували Біблію «Що ти дивишся на сучок брата свого, а колоди в твоїм оці не бачиш?» А в мене в голові спалахнуло одне слово – компартменталізація.
Компартменталізація – психологічний захист, функція якого полягає в тому, щоб дозволити двом конфліктуючим станам співіснувати без усвідомленої заплутаності, провини, сорому або тривоги один з одним, але не усвідомлюти цього. Для людини незнайомого з таким психологічним захистом ця поведінка нагадує лицемірство.
Яскравими прикладами людей, які використовують компартменталізацію, є особи, які є великими гуманістами у суспільній сфері, але при цьому жорстокі до своїх дітей та рідних, борці з порнографією, у яких у самих зберігається велика колекція эротики. Як правильно після викриття людини в такій непослідовній поведінці вона починає використовувати інший механізм психологічного захисту - раціоналізацію. Але про це, як то в інший раз.)