Бессел ван дер Колка пише, що травма не закінчується разом із подією, яка її спричинила. Вона може продовжувати жити в тілі, нервовій системі та способах реагування людини на світ.
Коли людина переживає загрозу, її організм мобілізується: готується боротися, тікати або захищатися. Але якщо обставини не дозволяють цього зробити — людина паралізована страхом, фізично обмежена, перебуває в пастці чи не має можливості вплинути на ситуацію, — реакція виживання може залишитися незавершеною.
Навіть коли небезпека вже минула, нервова система може продовжувати поводитися так, ніби загроза досі існує.
Це проявляється в тому, що людина:
постійно очікує небезпеки;
бачить загрозу там, де її вже немає;
відчуває тривогу, гнів або безпорадність;
має труднощі з довірою та близькістю;
несвідомо організовує своє життя навколо уникнення повторення травматичного досвіду.
Найважливіший висновок:
Травмована людина часто реагує не лише на те, що відбувається зараз, а й на те, що колись із нею сталося.
Її тіло може продовжувати жити в минулому, навіть якщо свідомість розуміє, що небезпека вже минула.
Тому відновлення після травми — це не просто переконати себе, що все добре. Це поступово повернути нервовій системі відчуття безпеки, можливість діяти, впливати на власне життя, відчувати контакт із собою та іншими людьми.
Ми не можемо змінити те, що з нами сталося. Але можемо поступово навчитися жити не так, ніби це продовжує відбуватися щодня.
