Вопрос родителя и ребёнка

Как вновь полюбить ребёнка безусловной любовью и не чувствовать вины 
Курганская Светлана Сергеевна
16 апреля 2021, 19:38
Мне 30 лет .Родила рано ,в 19 .Очень ждала ребёнка,думала ,что уже готова стать мамой .Была очень ответственна во время беременности,после тоже было очень тяжело ,но я изо всех сил старалась делать все правильно .Любви к ребёнку не было предела .Муж мне не помогал совсем ,его мама на меня очень давила ,сил не было совсем .Потом мы разошлись и мне пришлось уехать на работу ,оставив ребёнка маме наркоманка (т.к.выбора не было .Или жить с ней до взросления дочки или выбираться скорее) Прежде чем я смогла забрать ребёнка,прошло 2 года .С тех пор я сильно отдалилась от неё и чувствую сильную вину перед ней .Не могу подпустить ее к себе ,не могу обнимать ,часто раздражаюсь из-за пустяков на неё ,очень требовательна ,хочется своего пространства .Меня это очень беспокоит ,тк она не виновата ,она чудесная девочка,ей уже 11 и я хотела бы наладить контакт .Вререди у неё взрослая жизнь и я хочу ее поддерживать ,и быть ее мамой даже во взрослом возрасте.Как наладить контакт ?Перестать себя корить и мучать нас двоих ?
Доброго дня, Світлано, наскільки розумію - Ви змушені були залишити дитину в 9 років і змогли забрати зараз в 11. Можу Вам впевнено сказати, що дитиною розлука в 9 відчувається не так гостро травмуюче як у віці більш ранньому, 2-3-6 років (коли мамина присутність є гіпер потрібною та важливою). Звісно будь-яке розставання це погано та подія якої б хотілось уникнути, але все ж, як би не звучало, краще, що це трапилось в 9. Із Вашого опису, я так розумію Ви обрали антисценарій власної мами і навпаки стали відповідальною і люблячою мамою, а в стосунках мама-дитина любов є основовою всіх основ. Дуже часто, коли хтось в сім"ї має залежності та веде антисоціальну поведінку, в дітях це закладає високу планку відповідальності (+ не було підтримки з боку чоловіка), це слідування свого роду образу "я повинна бути краще, я точно не буду як моя мати" "я хороша добра і найкраща мама своїй дитині" і ця планка дає внутрішньо дуже сильну напругу - її точно треба тримати, "не можна здаватись", "не можна дозволити собі слабкість", можна тільки уявити наскільки виснажливо фізично та психоемоційно це, а Ви в такому стані живете не 1 рік. 
- Як змінилось Ваше ставлення до самої себе, коли Ви прийняли рішення, що треба їхати та щось міняти? 
- Для чого потрібно зараз себе карати дистанціюванням від доньки? Який негативний чи позитивний ефект це дає, які зміни несе за собою?
- Ви кажете "не можу підпустити її" - поки Ви її не підпускаєте, що відбувається, як Ви почуваєтесь, що це дає?
- Чи змінилось ставлення, сприйняття, відношення доньки до Вас в процесі, коли Ви не були поруч і коли Ви повернулись?
- Чи говорили Ви з донькою відверто про всі події, що стались (для чого Вам потірбно було поїхати, як Вам було коли поїхали, що відчувала в цей час вона, чи проговорювали образи, сумування один за одним, злість і т.д., який етап вашого життя зараз)?
Також я почула про те, що Ви себе звинувачуєте (і з почуттям провини тут звісно треба попрацювати), але і є слова про те, що дитина чудова і загалом її опис Вами є теплим і про бажання мати повноцінні теплі стосунки та брати участь у житті дитини (він не про "була любов і пропала, він скоріше про "я себе наказую за те що змушена була тебе покинути"). 
Курганская Светлана Сергеевна
16 апреля 2021, 21:27
Добрый День,Марта.Спасибо за ответ ) 
Я не указала ,что уехала именно в раннем возрасте,сразу после завершения кормления (1,6 года) .С тех пор я сильно повзрослела .Я думала ,что я сильная ,а на деле мне очень не хватает самой заботы ,не говоря уже о том ,чтоб заботиться о ребёнке . Да ,вы правы ,страхи «нельзя сдаваться ,только вперёд» ,нельзя позволить расслабиться ,все это есть 
Не могу не добавить ,что каждый ,кто был раньше в моем окружении (Крестная,свекровь ,Бабушка ,моя тетя) осуждали меня и говорили ,что я недомать,что я бросила ребёнка и все в этом духе.Но я знаю ,что это было не так ,что я правильно поступила ,просто мне было сложно самой и иначе я поступить не могла в тот момент. 
Да ,я говорила дочке о том периоде ,что очень по ней скучала и знаю ,что ей тоже было не легко тогда .Это было давно ,я думаю она даже и не вспоминает об этом сейчас.Скорее это не могу отпустить я .
Слова «вынуждена была бросить» вызывают сильный эмоциональный отклик 
Доброго дня, Світлано! Співчуваю Вам, бо ситуація дійсно не з легких. І Ваше почуття провини цілком закономірне, адже Ви відчуваєте, що багато недодали своїй донечці та і зараз з цим не дуже складається... Інша справа, що самозвинувачення нічого гарного не додасть ні Вам, ні Вашій дитині... Ви "тодішня" і Ви "теперішня" - практично дві різні людини... Так іноді складаються обставини, що людина не має вибору і робить як може... І якщо б справа була лише у самому вчинкові, навряд чи Ви відчували таку "закритість" у стосунках з дочкою... Як на мене, причина у Вас та Ваших батьках, які не змогли Вам так само дати ні любові, ні тепла, ні відчуття захищеності... Ми можемо дати своїм дітям лише те, що отримали самі від батьків... Тому одними словами та порадами Вашу ситуацію не виправити... Перш ніж "вийти" на стосунки Ваші та Вашої дитини, потрібно спершу "пропрацювати" стосунки Ваші та Ваших батьків... Якщо там є образи, осуд, неприйняття - автоматично "закривається" серце і просто не те, що не хочеться дарувати тепло та любов, просто цього зробити немає ніякої можливості...  Вам однозначно потрібна індивідуальна робота з психологом, а вже Вам вирішувати: жити так як живете, чи дійсно все змінювати на шляху долі.... Справа в тому, що існує таке поняття як моделі поведінки, "родові програми", які автоматично передаються наступному поколінню... І може таке статися, що єдина людина, яка дійсно може щось змінити не тільки у своєму житті, а і в житті дочки - це Ви...
Травма розставання - це травма обох, і для матері, і для дитини. Добре, принаймні, що у Вас був спільно прожитий період часу до 1,6 р. З Вашим почуттям провини та покути - я б радила все ж звернутись при можливості до спеціаліста пропрацювати ці глибинні почуття і відпустити їх, можливо у Вашому місті є психологічна група підтримки для матусь. Ніхто не може змінити ані Вашого оточення, ані Вашого минулого. Тож ділю етапи на Ваше минуле і життя зараз. У Вас є безцінна можливість жити тут і тепер щасливе життя. І краще, що Ви, Свєточка, можете зробити для своєї дитини - себе щасливу (згадайте себе дитиною - що найбільше хотілось? бачити що з мамою все добре, вона щаслива, спокійна, добра). Коли Вам важко, багато тривог і переживань, роздратованості та гніву...подумайте, що бачить дитина перед собою і що відчуває? Як мінімум, внутрішньо, донька відчуватиме провину, бо підсвідомо дитина звинувачує себе в тому, що з мамою "щось не так". Настав час завершувати ці кола провини, самобичування, дистанції і злості на себе. Для своєї доньки - Ви найкраща в світі, дозвольте собі бути собою. Ви двоє - Ви сім"я, є напрямок, який Ви можете творити разом вже зараз:
1. Проаналізуйте наскільки добре Ви знаєте один одного і один про одного (смаки, вподобання, фільми, улюблений колір, їжа, одяг) - ділитись таємницями, секретами та історіями з Вашого дитинства, коли Вам було 10-11 років - це все дуже зближує та допомагає зрозуміти. 
2. Придумуйте спільні ритуали, активності (мабуть якісь у вас вже і так існують - скажімо банальна казка на ніч або обов"язковий поцілунок в щічку перед сном). Це можуть бути ранкові обіймашки, правило "хвилинка тиші" - назвати його можна будь-як, але це момент коли ви роздратовані, злі чи не маєте ресрсу зараз спілкуватись із дитиною і вам потрібен час перезагрузитись, це правило проговорюється і пояснюється що емоції бувають різні і щоб нікого не образити, не зробити боляче нам потрібен іноді час, щоб спустити нашу внутрішню надуту кульку. Це турбота і про себе і про дитину. Чудові ритуали, що стосуються обіймів, поцілунків, масажу - бо це все про добування періоду саме того раннього досвіду, тактильного контакту.  Разом можна мати традицію приготування сніданку чи обіду або вечері. Подумайте які у вас вже є,в  чому ви молодці і які б хотілось впровадити.
3. Подорожуйте та відмічайте на карті де ви були та що вам запам"яталось - навіть проста прогулянка велосипедами або пішки до певного місця - це вже пригода, можна придумати її ціль - скажімо добратись до певного місця, щоб там посадити маленьку квіточку, дерево або ж влаштувати там сімейний пікінік чи будь-яка інша цікава для вас обох ціль.
4. Ігри - дуже важлива частина спільної активності. Грайте в настільки ігри разом, різні фізичні активності - фрізбі, волейбол, спільний біг, будь-що навіть ранкова зарядка чи заняття фітнесом. Можна бавитись у салон краси вдома чи показ мод.

5. Почитайте також про особливості віку своєї дитини, адже 11 - це вже ранній початок підліткового періоду в дівчаток, тут починаються нові задачі ровитку дитини. Будьте як мама озброєні інформацією, щоб знати як самій реагувати та як краще взаємодіяти, турбуватись і бути поруч із дитиною.
6. Рамки - це про родичів та інших людей, хочуть допомгти -це одне, хочуть звинуватити, поглибити і без того велике почуття провини - досить, не дозволяйте цього до себе та до вашої дитини. Якщо ви живете з донькою окремо, ви сім"я і що більше втручань зовні, то важче вам, бо я чую про токсичність цих втручань зовні. Дитині слухати від інших яка погана мама - абсолютно ні до чого. Будуємо фортецю зсередини та наповнюємо її любов"ю.
І підкреслю, Ви для совєї дитини - найкраща в світі мама, дозвольте собі бути нею!
Курганская Светлана Сергеевна
17 апреля 2021, 16:52
Я вам очень благодарна,Марта !Спасибо за поддержку и практические советы)Буду стараться ,находить в себе силы ,наконец покончить с этим!Спасибо за добрые слова,это огромный ресурс для меня!
Чтобы оставить сообщение, необходимо авторизоваться.

Назад к теме