Контроль того, «що» ми їмо та «скільки», непомітно проникає скрізь у всі сфери життя. Чим харчуються наші діти, що вони повинні їсти, щоб бути здоровими? Що приготувати на вечерю, щоб не переїсти? Чи зможу я з’їсти те, що я хочу, в відрядженні, коли «здорової» їжі в доступі не буде? Що слід їсти в відпустці? Чи можу я собі дозволити їсти після шести? Всім цим ми переймаємося майже щодня. Звісно, підвищений контроль у харчуванні часто буває виправданий: адже ми споживаємо ті продукти, які нам дійсно підходять, а також завдяки контролю ми можемо планувати і краще організовувати доставку і приготування їжі.
Проте буває, що контроль як функція розвинена надмірно, і тоді він працює з підвищеною силою там, де це непотрібно. Не секрет, що переживаючи різні порушення харчування, люди схильні проявляти: прискіпливість до процесу приготування страв, вибору продуктів та їх якості, теплової обробки, кількості їжі.
Чим більший контроль – тим більший ризик переїдання, отримання «прибавки» у вазі чи виснаження від дієт, спортивних навантажень, недостатнього харчування.
Часто ми й не розуміємо, звідки береться таке прагнення контролювати своє харчування, тіло, фігуру, навіть харчування своїх близьких. По перше, функція контролю тримається на трьох китах: контроль за поведінкою, контроль за емоціями та імпульсами, а також контроль у когнітивних процесах.
Повернемося на багато років тому, коли ми були дітьми і не вміли планувати і контролювати. Дбайливий опікаючий дорослий вчить контролю та саморегуляції спочатку у діях «за зразком», а потім дитина опановує всі ці моделі сама. В варіанті емоційного піклування про неї дорослий з турботою навчає емоційній саморегуляції, спочатку впізнаванні своїх емоцій, потім зв’язку їх із своїми потребами, вмінню спілкуватися, враховуючи свої емоції, заохочує їхній вияв. Також з необхідною долею фрустрації до емоцій відповідно до віку батьки привчають до витримки, стриманості в імпульсах, адекватній до ситуації силі вияву емоцій,й врахування при цьому почуттів інших людей.
Батьки навчають ясності у зовнішніх обставинах, подіях, ситуаціях, також відповідно до віку вводять в контекст життя складніші поняття, стосунки, особливості, смисли. Так дитина вчиться когнітивного контролю. Важливу роль тут грає поняття часу, вже приблизно з 6-ти років діти здатні добре відчувати час і орієнтуватися в ньому. Також вони можуть уже робити висновки та здійснювати складнішу когнітивну обробку своїх помилок, результатів.
В деяких сім’ях буває так, що дитині нічого не пояснюють, її дбайливо не навчають, а також емоційно не відгукуються на її почуття і переживання. Це можуть бути сім’ї, незалежно від соціальної успішності чи фінансового становища, що пережили непрості часи, де хтось один має хворобу чи патологію характеру. В такій родині емоційна ситуація – хаотична, нерозбірлива, сплутана та лякаюча, тривожна, загрозлива, а то й дуже напружена, непосильно важка для дитини. Тут постає не зовсім великий вибір, а точніше – дитина сама собі стає опікаючим дорослим, іноді не дуже дбайливим, іноді – жорстким, часто – дуже фанатичним, контролюючим.
Через потребу відчути ясність, оточити себе зрозумілим і нормальним світом, назавжди позбавитися загрози і страху за своє життя (чи психічну стабільність), така вже доросла людина може з підвищеною ретельністю ставитися до вибору продуктів, нав’язливо підраховувати ризики для здоров’я чи надмірно контролювати свою їжу, ігноруючи свій голод і апетит.
Контроль у їжі може бути наслідком, відлунням того далекого минулого, коли доводилося справлятися із чимось неконтрольованим – своїми емоціями, почуттями, реакціями. Коли ми ще були до чогось не готові, і зробили висновок про те, що віднині в нас все буде під контролем, ми не будемо більше переживати такі моменти.
Контролювати їжу – це також спроба гарантувати собі певний тілесний образ, а значить і певні стосунки, певні комунікації і певні почуття. Наприклад, худобу і стрункість часто пов’язують із можливістю отримати увагу у спілкуванні, щиру цікавість до своїх почуттів, теплоту, інтерес і розгляд себе як бажаного партнера в стосунках, захоплення інших і відчуття власної привабливості. В такому випадку контролювати їжу буває спробою захиститися від покинутості, від страху перед можливістю розриву стосунків.
В гештальт-терапії є техніка про «три зони усвідомлення». Ф. Перлз з авторами описує три зони так: внутрішня, серединна та зовнішня. Внутрішня – тілесні відчуття, сигнали від внутрішніх органів, серединна – це наші думки, фантазії та емоції, а зовнішня – поведінка, дії, а також сприйняття сигналів від наших аналізаторів – зору, слуху, нюху, смаку, тактильних. В нормі задоволення наших психо-фізичних потреб всі зони нашого усвідомлення приймають участь. Проте з певних вищеописаних причин, деякі зони усвідомлення можуть бути виключені з процесу нашого життя. Тоді надмірна увага дістається іншим зонам.
Приміром, контролюючі люди схильні з підвищеною увагою описувати поведінку (свою чи інших). Це часто успішні, практично орієнтовані люди, які хочуть «вирішувати проблему», які турбуються про своє здоров’я, про своє тіло як про «механізм», розпізнають сигнали свого тіла з увагою, тоді як емоційні сигнали чи думки, фантазії, настрій чи переживання розуміють мало і можуть не надавати цьому значення.
Вони можуть також відчувати затопленість емоціями, афектами, не вміння справитися з ними, переносячи підвищений контроль у тілесну сферу – спортзал, тренування, харчування.
В індивідуальній терапії робота часто полягає у розвитку усвідомлення своїх почуттів, емоцій, настрою, переживань, розуміння своїх психологічних потреб та можливостей їх реалізації. І компенсації надмірної функції контролю в бік її суттєвого зменшення.
Ольга Лазаренко,
психолог, к.пс.наук, спеціаліст по роботі з розладами харчування та по супроводу клієнтів із змінами ваги тіла,
співзасновник "Центру психології та психотерапії",
член "Асоціації лікарів та психологів "Розлади харчової поведінки: терапія та превенція"