Культура конкуренції привчає нас бути найкращими, змушує змагатись за робочі місця, наукові звання, гроші і статус. В той же час дітоцентрична соціальна установка стимулює нас бути ідеальними батьками і продукувати щасливих дітей. Ці установки виглядають протилежними. Але, якщо розглянути їх уважніше, такими не є.
Придивімось до кількох типових сценаріїв. Молода пара на повну використовує свій час, щоб “будувати своє майбутнє” - обоє працюють на двох роботах або стрімко зростають по службовій драбині, дітей - “не хочуть” або “відкладають на невизначений час”. Молода пара розділяєтся на батька, який 100% викладається на роботі, і маму, яка “жертвує своєю кар’єрою” заради того, щоб продукувати 100% щасливих дітей. Молода пара робить дауншифт “заради сім’ї”.
Ці сценарії не такі уже й різні, якщо придивитись уважніше, і можуть мати один спільний засновок - потребу бути ідеальним.
Перфекціоністам легше відмовитись від цілої сфери життя, і використати звільнений час для безкінечного вдосконалення себе у тій, що залишилась. Парадоксально, проте часто людям значно важче дозволити собі бути недосконалим батьком чи матір’ю і таким же недосконалим працівником, ніж переконати себе в тому, що одна із цих сфер життя не потрібна.
Ми створюємо сім’ї і будуємо кар’єру, виходячи з багатьох різних потреб - потреби в близькості, в інтимному просторі, у визнанні, у соціальному статусі. Потреба у близькості задовольняється в сім’ї, потреба у статусі - в робочій діяльності, і так кожного дня. Це нагадує балансування. Перфекціоніст, натомість, не задовольняє жодної. Адже його бажання - бути ідеальним, а таке бажання ніколи не може бути задоволеним. Часто це бажання не усвідомлюється, і тоді людина не може зрозуміти чому вона незадоволена.
Є дуже стенічні (енергійні) люди, які можуть встигати всюди-всюди-всюди. Але більшість із нас втрачає в ефективності окремо взятої справи, якщо робить одночасно кілька справ. І все ж залишається при цьому задоволеними собою. Що дозволяє це зробити? Готовність “отримати четвірку” в усіх предметах. Навіть, можна сказати, планування цієї “четвірки” наперед.
“Достатньо хороші” батьки та працівники, на відміну від “найкращих”, концентруються на своїх потребах і потребах своїх близьких, і не спираются на порівняння себе з іншими. Вони планують свій час, виходячи з цих потреб, а не із соціальних установок. Вони “не встигають”, і це добре.
Психолог, психотерапевт Наталія Куликова
