1) теорія особистості, і в більш загальному плані, теорія психологічного функціонування, яка фокусується на позасвідомих ментальних процесах;
2) метод для вивчення індивідуального психологічного функціонування, що базується на дослідженні вільних асоціацій пацієнта в специфічних терапевтичних умовах;
3) метод лікування широкого спектру психопатологічних станів, що включають симптоматичні неврози (тривожні стани, характерологічні депресії, обсесивно-компульсивні розлади, конверсійна істерія та диссоціативна істерична патологія), сексуальні розлади та перверсії (“парафілії”), та розлади особистості.Психоаналіз також застосовується, в модифікованих версіях – психоаналітичних психотерапіях – для лікування тяжких розладів особистості, психосоматичних станів, та деяких психотичних станів, а саме хронічної шизофренії [5]. За період свого існування психоаналіз вийшов за стіни психіатричних клінік та приватних кабінетів психоаналітиків і став застосовуватись для осмислення історії становлення та розвитку культури, політичного та суспільного устрою [2]. Іронізуючи з цього приводу Е. Фромм писав, що “психоаналітик заміняв релігію, політику, філософію”[4]. Навідміну від християнства, яке пропонує людині покаяння, сповідання та долучення до церковних таїнств для вирішення душевних терзань, психоаналіз дає іншу альтернативу для налагодження душевного комфорту – можливість вільно виражати/асоціювати свої думки без їх подальшого засудження, розуміння своїх проблем крізь призму раннього дитячого досвіду і відповідна корекція незрілих способів поведінки більш зрілими, тобто такими, які відповідають здоровому глузду, актуальним вимогам зовнішнього світу та внутрішньому комфорту особи. І в цьому сенсі психоаналіз є привабливим для тих, хто страждає від надмірної самокритики та регулярного відчуття провини, оскільки він приймає людину такою, якою вона є без накладання тих чи інших моральних регулятивів. Слід брати до уваги, що психоаналіз в першу чергу належить до сфери природничих наук, а відповідно як і будь-яка медична допомога більше спрямований на зняття симптомів та покращення самопочуття, ніж відповіді на екзистенціальні та трансцендентні питання. В його безпосередні компетенції не входять такі проблеми як сенс існування, потойбічне життя і т.д. На ці питання дає свої відповіді християнська релігія. В цьому аспекті вона може відгравати конструктивну роль, оскільки через віру дає людині зовнішню підтримку в лиці божества та вічну надію на прекрасне та гармонійне майбуття після земного життя. Медичне дослідження Венгера О.П. та Чабана О.С. стосовно феномену віри при невротичних розладах вказало на те, що “із зростанням сили віри спостерігалось зниження рівнів невротизації та психопатизації. Зроблений висновок про те, що віруюча людина захищена від невротичних проявів більше, ніж людина невіруюча” [1]. Таким чином, бачимо, що християнська релігія дає особі есхатологічну надію, яку психоаналіз ігнорує. Фройд у своєму листі до швейцарського пастора протестантської церкви Оскара Пфістера писав, що “психоаналіз сам по собі не є релігійним чи не-релігійним, але є важливим неупередженим інструментом, яким можуть користатись священники та миряни в служінні тому, хто страждає” [6]. Міркуючи подібними категоріями К.С. Люьїс пише: “Що дає нам психоаналіз? Він намагається позбавити людини від протиприродніх почуттів, щоби надати їй більш доброякісну “сировину” у момент морального вибору. Мораль (християнська) має справу із самими актами вибору... поганий психологічний матеріал – не гріх, а хвороба. Тут необхідне не покаяння, а лікування. Це, між іншим, дуже важливо пам’ятати” [3].
В наступній таблиці представленні суттєві розбіжності християнської релігії та психоаналізу відносно деяких світоглядних позицій.
Отже, коли ми говоримо про допомогу людині, то християнська релігія та психоаналіз мають дещо подібну мету – полегшити страждання особи. Однак основні розбіжності полягають у світоглядних засадах (ідеалізм-матеріалізм, віра-знання) та методах, які використовуються, щоб досягти цієї мети.
Література
| Погляд на | Християнство | Психоаналіз |
| Людину | Гріховна і потребує відновлення через навернення до творця через покаяння та прийняття жертви Христа. | Переповнена суперечливих почуттів (аффектів), які перешкоджають отримувати задоволення від життя (любити та працювати). |
| Божество | Той, що є від початку, у якого немає початку і кінця. Вічний, всюдиприсутній, всемогутній, всезнаючий. Творець, суддя, отець. | Проекції власних ідеалізацій батьківскьої фігури. |
| Засади моралі | Божа воля, яка через відкриття є представлена у заповідях та найвищому прикладі смирення Христа. Постулюється примат божественної волі.
| Різноманітні ідеали, що внаслідок інтерналізації стають фундаментом для індивідуальної та автономної моралі особистості, яка більше покладається на внутрішній авторитет, аніж зовнішній. |
| Гріх | Відхилення від божественної волі (заповіді), що свідчить про гріховність людини. | Відхилення від інтерналізованих заборон батьківських фігур, що свідчить про жорстокість або садистичність совісті (Супер-Его) особистості. |
| Засоби допомоги | Молитва, сповідь, спільність із церковною громадою, читання Біблії. | Психотерапія, як інструмент виявлення та усвідомлення власних позасвідомих переживань. |
| Сенс життя | Здійснити абсолютну волю божу через праведне життя та служіння людям, що гарантує вічне життя у раю. | Відсутність всезагального, безумовного та очевидного сенсу життя. Особистість сама визначає для себе в чому сенс її життя. |
| Потойбічне життя | Царство небесне для праведників. Пекло для грішників. | Рай та пекло тлумачаться як метафори негативних та позитивних аффектів, але в буквальному значенні ніколи не сприймаються. |
Література
1. Венгер О. П., Чабан О. С. Психологічний феномен віри при невротичних розладах // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 24.
2. Лейбин В. Словарь-справочник по психоанализу, 2010 г.
3. Льюис К. С. Любовь. Страдание. Надежда: Притчи. Трактаты. - М.: Республика, 1992.
4. Фромм Э. Кризис психоанализа. – М.:АСТ:АСТ МОСКВА, 2009.
5. Kernberg O. F. Contemporary Controversies in Psychoanalytic Theory, Techniques and their Applications. New Haven: Yale University Press, 2004.
6. Pyschoanalysis and Faith. The letters of Sigmund Freud & Oskar Pfister, 1963.
7. The Global Religious Landscape. A Report on the Size and Distribution of the World’s Major Religious Groups as of 2010.
