Чому не вдається відпочивати без почуття провини?

Цей текст було написано рік тому, можливо для когось і зараз буде актуальним.

"Привіт, мене звуть Таня і нещодавно я нарешті вирішила подивитись правді в очі і визнати, що в мене мало часу. Розумієте, раніше я була наївна і вірила в "зробив справу - гуляй сміло", але виявилося, що я така людина, у якої одне "зробила справу" приходить на зміну іншому, а гуляй сміливо або відкладається або виходить, що гуляю, але якось несміло або з легким (зараз вже) присмаком почуття провини, ніби крадучи час у справи.

Одним із останніх «дзвіночків» для мене стало те, що у якісь із вихідних минулого року відмовилася від зустрічі з друзями, бо треба було попрацювати. А щоб ви розуміли, зараз поряд зі мною тільки ті люди, спілкування з якими мені цікаве і приносить радість.
І ще минулого року багато міркувала про смерть. Ні, це не про те, що стояла біля відчиненого вікна за крок до, а більше про її неминучість у моєму житті. У цьому контексті ставила собі таке запитання: "А коли настане мій час помирати, то про що я буду згадувати з більшою радістю; про що жалкувати; як тоді буду оцінювати, на що потрібно було витрачати час?".

Звичайно ж, не знаю точної відповіді на це питання, бо ще не настав мій час помирати. Але точно знаю, що буду згадувати із вдячністю та теплотою:
- час, який провела з близькими людьми (які теж не вічні);
- моменти, в які відчувала просту радість життя: коли слухала гарну музику, спостерігала та насолоджуюся красою природи; читала гарні книги;
- коли реалізовувала свої ідеї та в мене "кипів" мозок;
- коли дізнавалася щось нове та цікаве;
- коли сміялася;
- коли бачила як те, що я роблю допомагає людям жити їхнє життя краще для них самих;
- коли працювала з вдячними та здатними поважати те, що роблю людьми;
І ВСЕ. Розумієте, це все :-)
Думаю, коли у мене будуть діти, то список буде трохи іншим, поки що так.

Відповіді на запитання: "Чому так?" шукала давно, не дарма ж я ветеран саморефлексії.
Якщо не вдаватися до конкретних подробиць, то це приклад моєї родини. І якщо раніше скоріше злилася на маму та бабусю, що не навчили мене відпочивати, то зараз поміняла ставлення.
Зараз з повагою ставлюсь до прикладу, який мені показували мої рідні героїчні люди. Це приклад того, як можна і що потрібно багато та важко працювати, щоб виживати. І це не просто слова – рідна сестра моєї бабусі померла в Голодомор, мою прабабуся разом з іншими дорослими їх села у 1942 році спалили на очах їхніх дітей, бабуся була у полоні та примусово працювала на австрійську родину, і у мами теж життя не дуже легке.

Що я відчуваю, коли це розумію? Багато печалі та подяки їм за те, що я взагалі є і вмію прикладати багато зусиль, щоб отримати те, чого хочу, а ще у разі якоїсь жопи, швидше за все, зможу мобілізуватися і теж вижити.

Але разом із їхнім досвідом вчуся помічати/враховувати реальність, у якій живу тут і зараз. І в цій реальності, якщо не попрацюю, наприклад, у вихідні або щось не зроблю/щось зроблю не зовсім вчасно/відпочину зайві 10 хвилин, то можу собі дозволити не впадати в тривогу та страх, бо живу в більшої безпеці, ніж вони.
Якщо ви не вмієте відпочивати без почуття провини та сорому, то вам теж важливо навчитися бачити ту реальність, в якій перебуваєте зараз. І нагадувати собі, де ви і що ви робите.
Таким чином, почуття провини та сорому зумовлені досвідом небезпеки, важкого життя та дуже великої тривоги людей, які вас виховували. Вони з цього досвіду вчили багато працювати, а відпочинок якось потім, в іншому світі. Як "жартують" у мене в сім'ї - після смерті навідпочиваємось або виспимося. 

Якщо у вас схожа життєва історія та відпочинок пов'язаний з сильною тривогою/виною/соромом, то це ніби вони всередині вас б'ють у дзвони, тому що їх мета – змусити вас схаменутися і припинити це робити. Адже ви, за їхньою логікою, поводитесь як "суїцидник".
І коли або якщо, до речі, вчили, що бути лінивим чи лінивою погано і/або карали за те, що вважали лінощами, то це не про те, що вас не любили. Це про те, що сильно хотіли про вас подбати та підвищити ваші шанси на гарне життя.
Тому давайте просто візьмемо та залишимо головне.
А головне, на мій погляд, те, що в основі всього лежить турбота та прагнення підвищити шанси на хороше життя.
І тут уже наша відповідальність – цю ідею піклування та турботи перенести на своє життя тут і зараз.

Як це можна зробити?
Загальна логіка така – треба пов'язати турботу про себе не тільки з тим, щоб багато працювати, а й з тим, щоб відпочивати. Або ж – зробити слабкішим зв'язок між тим, що відпочивати – це означає знижувати свої шанси на виживання, а працювати – підвищувати.

У разі сорому та провини за відпочинок можна знайти у себе чорно-біле мислення. Якщо зовсім не дозволяєте собі відпочивати, то у вас у цьому питанні зовсім немає відтінків. Робота / навчання / саморозвиток (вся і завжди) - біле (добре), відпочинок (весь і завжди) - чорне (погано). Тобто відпочинок і все, що можна хоч із найменшою натяжкою назвати відпочинком – це погана ("суїцидальна") поведінка, від якої потрібно відмовляти себе. Як це зробити? Все просто – говорити собі, що це погано, звинувачувати та соромити.

Коли ви усвідомили і почали сумніватися в правильності ідеї «робота – добре, відпочинок – погано», то потрібно починати додавати відтінки, щоб згодом ви вміли добре розрізняти, коли вам у вашій реальності потрібно починати відпочивати, а коли припиняти, який відпочинок – справді ваша турбота про себе, а який чи коли вже перебір. 

Якщо брати те, що тобі потрібно і стільки, скільки тобі потрібно вчасно, то відпаде потреба в дориванні до відпочинку та якихось диких загулах. А ще можна не померти від перевтоми і наперед, а в житті більше радості та енергії з'являється.