Недавно почув прекрасний вислів, який мені дуже ліг до душі.
"Мистецтво дає відповіді на запитання, які ще не поставлено."
В цьому великий сенс, навіть в плані прожиття неприємних емоцій і особливо в моменті контакту людини з війною.
Хто зна, можливо саме так і саме для цього вигадали мистецтво. Втім однозначно, що одне із завдань покладених перед ним - це пережити те, що проживається надважко.
В порівняннях мені найперше згадуються численні трагедії Шекспіра: Коріолан, Тит-правитель Риму, звичайно ж Ромео та Джульєтта і багато інших.
В момент спостереження за п'єсою ти абстрагуєшся від зображеної на сцені ситуації, піднімаєшся над нею, що в психотерапії, наприклад, називають метапозицією. Із активного учасника ти стаєш спостерігачем, що дозволяє побачити якусь перспективу, або вищий сенс у подіях, які відбуваються.
Можливо мистецтво дозволить нам перетравити все те, що відбувається в Україні зараз.
Діти інтуїтивно намагаються прожити цей травматичний досвід у формі гри. Так у дворах вони діляться групами на окупантів та захисників, а потім з палками-автоматами програють ситуацію війни.
Дехто з дітей робить так звані блокпости і підходить перевіряти "підозрілих" сусідів, або їх дітей, показуючи, що він на сторожі порядку.
Дитяча гра як форма проживання - дуже важливий і потрібний інструмент для набуття дорослих соціальних навичок. Це їхній хороший спосіб перетравити це все.
Втім мені як психологу боляче бачити програвання цих сюжетів, знаючи та усвідомлюючи, що вони не взяті з абстрактного фільму чи казкового сюжету. Це все щоденні події, які ми спостерігаємо (хтось в новинах, а хтось власними очима) у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф.
В дорослих також повинен бути інструмент такого проживання травмуючої ситуації і якщо за вашим вибором - це не група підтримки, або ж не індивідуальна психотерапія, то чому б мистецтво не стало одним із таких інструментів.
Наприклад трагедія набагато легше проживається в театральному сюжеті, а сучасні дослідження показують, що після відвідування театру в людей навіть зростає емпатія.
Вся наша країна горює від отриманих з українських міст кадрів, з міст, які знищено та залишено російськими окупантами. Кожен українець вбачає в тілах загиблих людей набагато більше, ніж просто тіла. В них буяло життя, в них розвивалась історія, яка підло та цинічно була обірвана російськими кулями, бомбами, ракетами та градами.
Всі ми зараз горюємо. Є відома метафора, яка стосується цього болючого переживання.
"Горе настільки високе, що його не перестрибнеш, настільки глибоке, що не підкопаєшся, настільки широке, що його не обійти. Горе можна тільки прожити."
Ми проживемо це як разом, так і кожен на своєму індивідуальному рівні. Проживемо заради кращого майбутнього, заради перемоги зрозумілого нам всім "Ніколи знову!" над нелюдським, злим та примітивним "Можем повторить..."