Мати домашню тварину – це унікальний досвід, оскільки власники домашніх тварин не лише дбають про задоволення основних потреб тварини, а й часто сприймають домашніх тварин як компаньйонів, довірених осіб та членів сім’ї.
Дійсно, дослідження показують, що домашні тварини відіграють надзвичайно важливу роль у житті своїх власників і що люди формують із ними глибокі емоційні зв’язки. Отже, втрата домашньої тварини може спричинити сильне горе.
Почуття прихильності до домашніх тварин пов’язане з підвищеним антропоморфізмом, яке є приписуванням людської особистості або людиноподібних характеристик тварині або об’єкту.
Наприклад, власник може дивитися на свою собаку і вважати, що вона виглядає задоволеною або винною, може приписувати їй риси людського характеру і навіть може включати свого вихованця у сімейні свята, наприклад святкувати день народження тварини.
Дослідження показали, приписуючи своїм вихованцям риси унікальної ідентичності при зіткненні з гіпотетичною етичною дилемою люди, які вважають домашню тварину членом сім’ї, навіть віддадуть перевагу виділити ресурси (наприклад, матеріальні) тварині, а не людині, яка не є їх родичем.
Оскільки люди можуть наділяти своїх домашніх тварин людиноподібними характеристиками й тим самим прирівнювати їх до членів сім’ї, припускається, що антропоморфізм є одним з механізмів, який пояснює, чому люди так сильно сумують за втратою тварини.
Крім психологічного аспекту, дослідники також вказують на еволюційні механізми, які можуть лежати в основі цієї прихильності. Зокрема, собаки та кішки були одними з перших тварин, яких одомашнили, і тому вони еволюціонували разом із людиною протягом кількох тисяч років, збільшуючи нашу взаємозалежність.
Дані ФМРТ свідчать про схожість активації мозку жінок, яких просили подивитися на фотографії власних дітей та собак. Примітно, що подібні патерни активації не виявлялися, коли жінок просили подивитися фотографії чужих дітей або собак, що говорить про те, що люди відчувають унікальну прихильність до своїх домашніх тварин. На додаток до активації мозку, самозвіти дають схожі докази того, що матері оцінювали фотографії своїх власних дітей та собак з однаковим рівнем збудження та прихильності. У сукупності ці дані вказують на те, що люди можуть розглядати свої стосунки з домашніми тваринами так само як вони розглядають стосунки з дітьми.
Відповідно до теорії прихильності Боулбі, прихильність до значущих інших забезпечує почуття безпеки та захищеності. Дослідники дійшли висновку, що зв’язок між людиною і твариною забезпечує таку ж емоційну прихильність і почуття безпеки.
Зв’язок між людиною та твариною може також забезпечувати переваги для фізичного та психічного здоров’я. Наявність домашньої тварини може знизити реактивність серцево-судинної системи на стрес, негативні психологічні наслідки стресових поді, соціальної ізоляції та тривожності, забезпечити безумовну любов та відданість, а також загальний добробут.
Додаткові переваги для власників собак включають потенційне збільшення кількості прогулянок або фізичних вправ, більше часу, проведеного на свіжому повітрі та на природі, та розширення соціальних контактів. Як зазначається в популярних ЗМІ, соціальна ізоляція, яка виникла під час COVID-19, значно збільшила кількість людей, які заводили домашніх тварин, щоб упоратися з цією проблемою.
Вважається, що прихильність до домашніх тварин виникає ще й тому, що про домашніх тварин потрібно піклуватися і доглядати, що дозволяє власникам відчувати себе потрібними.
Хоча горе з приводу втрати близької людини легко приймається та враховується, горе з приводу втрати домашньої тварини часто розглядається як недоречне та не визнається. Часто втрата тварини є «безправним горем», або тихим стражданням, яке виникає, коли втрата не визнається, не оплакується і не підтримується відкрито.
«Безправне горе» можна виникати, коли не визнаються стосунки з померлим або не визнається втрата. Простіше кажучи, смерть тварини не визнається як справжня втрата, що супроводжується такими фразами, як «ви завжди можете взяти іншу/іншого» або «вона/він була/був просто собакою».
Експерти з горя та втрати вважають, що горе має бути засвідчене, і людям необхідне почуття спільності під час жалоби.
Ступінь зв’язку та прихильності між власником та домашньою твариною безпосередньо впливає ступінь психологічного дистресу, який може відчувати власник, що може збігатися з діапазоном емоцій, які людина може зазнавати при втраті людини.
Чим глибша прихильність, тим інтенсивнішою буде реакція горя та значне порушення функціонування.
Залежно від конкретних обставин, пов’язаних із втратою тварини, можуть виявлятися різні види горя. Ускладнене горе виникає у разі надмірної, спотвореної та непродуктивної реакції на втрату або через інші труднощі, з якими стикається людина, яка зазнала втрати.
Очевидно, що люди по-різному реагують на втрату тварини, і при визначенні того, хто відчуватиме крайнє горе, в гру вступають різні чинники. Сильна реакція горя частіше виникає у дітей, підлітків та людей похилого віку, а також більший ризик тяжких наслідків втрати у жінок, самотніх людей, людей, які не мають дітей та людей, які не мають необхідної соціальної підтримки. Крім цього на ступінь реакції горя впливає термін життя разом з твариною, раптовість смерті тварини, евтаназії або травматична смерть тварини.
Як зазначалося раніше, багато власників домошніх тварин вважають тварин членами сім’ї, які можуть виконувати різні ролі та функції у сімейній системі. Домашні тварини можуть бути барометром сімейної атмосфери, моделей взаємодії та емоційних течій, таких як занепокоєння, конфлікти та напруга.
Смерть домашньої тварини впливає на поведінку сім’ї та може бути дуже стресовою для неї. Горе не всі члени сім’ї переживають в однаковій мірі, що може призвести до напруження та порушення комунікації у сім’ї.
Для багатьох дітей смерть домашньої тварини може бути їх першим досвідом смерті чи втрати. Те, як дитина реагує на втрату тварини, багато в чому залежить від ступеня її прихильності до тварини, рівня когнітивного розвитку, а також від обставини, пов’язаною із втратою, та доступу дитини до підтримки.
Дорослі можуть бути не готові обговорювати з дітьми смерть, втрату та горе, а дітям може бути важко висловити свої почуття. Практика дитячих психологів в консультуванні та підтримці дітей, які переживають смерть тварини є звичною і часто значно поліпшує самопочуття дитини, дозволяє інтегрувати втрату і сформувати перші навички обробки важкого емоційного досвіду.
Зв’язок, який літні люди формують зі своїми тваринами, може бути сильнішим і глибшим, ніж у будь-якій іншій віковій групі. У людей похилого віку часто виникає сильніша прихильність до домашніх тварин, коли вони позбавлені інших стосунків. Для багатьох ізольованих людей похилого віку тварина може бути основним джерелом близькості, спілкування та соціалізації. Тварини можуть стати сурогатними дітьми, що дають людям похилого віку відчуття того, що вони потрібні або корисні. Люди похилого віку можуть бути особливо вразливі перед сильним горем. Крім того, літні люди можуть не мати можливості завести іншу тварину після своєї тварини через побоювання, що тварина переживе літнього власника.
Люді, які горюють можуть виявити, що інші люди, які ніколи не були пов’язані з тваринами, можуть неправильно зрозуміти їхнє горе. Більшість власників домашніх тварин борються з безправним горем як з емпатичним провалом, через який їм важко поділитися справжністю свого глибокого емоційного болю.
Людям, які стикаються з людиною, яка втратила домашню тварину важливо з’ясувати, що тварина означала для цієї людини, що є ключем до підтримки та емпатичної участі в переживанні втрати. Ставлення до тварин та зв’язок з домашніми тваринами може бути чудовим провідником до усвідомлення інтимних потреб людини, а також розуміння моделей стосунків з іншими людьми.
Ритуали та поминання допомагають встановити право на скорботу після втрати та полегшують адаптацію до неї.