Втрата довіри не оминає також довіру до власних здібностей, до надійності власних вражень, думок, пам'яті та відчуттів. Зазвичай, коли виникають сумніви (наприклад, ми щось забули чи не зовсім впевнені в точності сприйняття), ми звертаємося до інших людей за уточненнями, запевненнями та підтримкою. Але масована психічна травма робить це неможливим, тому що довіра до інших підірвана травматичною подією. Коли міжособистісна довіра втрачається (що зазвичай завжди відбувається при тяжкій травмі отриманої від людей), разом з нею втрачається і перспектива вступу до міжособистісних стосунків, які в іншому випадку могли б сприяти зміні стилю сприйняття панорами майбутнього. Людина більше не вірить у саму можливість людського зв'язку, не може уявити собі нікого, хто стоятиме поруч із нею і буде присутньою для неї. Цей момент надзвичайно важкий у терапії травми, коли терапія пропонує (у поганих випадках пропонує це передчасно) подумки повернуться до місць жаху, приниження та болю, які продовжують переслідувати.
Отже, травматична ситуація не переживається як випадкова, здається, що світ більше не пропонує нічого стабільного, передбачуваного, гуманного.
Результатом травматичного досвіду може бути й почуття одкровення, коли впевненість, яка вкорінилася настільки глибоко, що вона ніколи не піддавалася сумніву, виявляє себе як зовсім недоречна, дурна і наївна: “Все, що я думав про світ і людей, виявилося блефом, чимось нереальним". Це ще більше посилює переживання відчуження від інших. Один мій клієнт так описував мені це переживання. “Я не сприймаю вас як загрозу, просто ви знаходитесь в іншому місці, там де зберігається невинна віра (можна сказати в не травмованій території - авт.). І ви дієте впевнено та наївно, щиро вважаючи, що у мене присутні моменти дереалізації. Хто з нас страждає на дереалізацію? Як з вашим наївним уявленням про світ і людей ви збираєтеся мені допомогти?”
Отже, почуття вбудованості в надійний, передбачуваний, суспільний світ може бути змінено подією, що травмує, так, що певний вид переконань, спосіб вірити, довіряти змінюється.
Втрата довіри поширюється і на здатність відрізняти те, що фізично присутнє, від того, чого немає. Більше того втрачається або значно страждає здатність відрізняти реальність від ілюзії й навіть визначати, де починається і закінчується власне тіло (це добре прослідковується у людей чия тілесність була неодноразово піддана фізичному та/або сексуальному знущанню).
Посттравматичне відчуження від інших людей та втрата міжособистісних зв'язків також може призвести до руйнування почуття реальності, а також кордонів між собою та іншими людьми, собою та навколишнім світом, що робить людину уразливішою до таких симптомів, як деперсоналізація, дереалізація, галюцинації та марення.
Що стосується пом'якшення наслідків важкої психічної травми, то успішна терапія може включати зміну сприйняття людиною того, що можуть запропонувати інші, таким чином, щоб полегшити повернення в суспільний світ. “Золотий стандарт” роботи з психічно травмованими людьми описує три етапи відновлення: спочатку необхідно сформувати почуття безпеки, після чого людина може спробувати побудувати розповідь про те, що сталося, і, нарешті, відбувається повернення до суспільного життя.
