Найбільш екстремальний сценарій психічної травми при якій відбувається втрата довіри включає навмисне, всеосяжне руйнування світу. Прімо Леві залишив яскравий опис цього у своїх мемуарах про досвід перебування в Освенцимі: “в одну мить, з майже пророчою інтуїцією, нам відкрилася реальність: ми досягли дна. Нижче опуститися неможливо...”
Систематична і всебічна руйнація світу людини призводить до руйнування звичних очікувань щодо інших людей та ставить під сумнів орієнтацію щодо інших людей загалом. Хоча ми не завжди передбачаємо дії інших з однаковим ступенем точності та не схильні довіряти в усьому кожному, але багато хто з нас більшу частину часу за замовчуванням очікує, що інші люди – (ким би вони не були) в більшості випадків будуть достатньо доброзичливими та надійними: вони не битимуть нас без причини; вони не будуть давати нам хибних вказівок заради своєї розваги; вони хоч якось допоможуть нам у скрутну хвилину тощо. Звичайно, є безліч випадків, коли ми не довіряємо конкретній людині, і ми часто маємо рацію, але це означає лише призупинення стилю очікувань у конкретній ситуації, який не припиняє діяти в цілому. Без перспективи певних типів стосунків з іншими людьми власні можливості діяти значно знижуються та обмежується, багато проєктів стають незрозумілими, інші проєкти здаються марними чи приреченими від самого початку, оскільки ніхто може розраховувати на допомогу інших у їхній реалізації, оскільки ніхто більше не є надійним, ніщо більше не є надійним.
Дж. Герман так описує втрату "базової довіри" при психічній травмі: “Травматичні події ставлять під сумнів основні людські стосунки. Вони руйнують сімейні, дружні, любовні та суспільні зв'язки. Вони руйнують конструкцію "Я"(...) Вони підривають системи переконань, які надають сенс”.
Почуття безпеки настільки вкоренилося, що ми його рухаючись по життю майже не помічаємо (це можна порівняти із відчуттям нашого тіла - поки з ним все добре, ми його майже не помічаємо, воно забуте, прозоре). Довіра найповніше реалізується, коли вона непомітна, невидима. Так функціонує довіра у всіх, хто немає психічної травми. Етичні засади повсякденності, набір настанов, правил і практик, які ми зазвичай не помічаємо...поки вони не зникнуть. Саме в їхньому зникненні ми й помічаємо довіру, хоча тоді вона вже проявляє себе у формі недовіри (невидиме перетворюється на неможливе).
Втрата міжособистісної довіри при психічній травмі має широкомасштабні наслідки. Те, що раніше очікувалося зі звичною впевненістю, тепер очікується з невпевненістю та тривогою: 2×2=4, але все-таки, можливо, що це не так. При масованій психічній травмі більше немає довіри до простих правил логіки. Глибоко травмована людина бачить, що ніщо у житті не підпорядковується будь-яким законам; вона не може покладатися на те, що завжди буде правдою і правильним. Ніщо не існує завжди. Ніщо не є надійним. Ніщо не є сталим. Отже, ніщо не є безпечним. Завжди є вірогідність, що “це” відбудеться знову.
Психічнатравма
Птср
Кптср
Базисніпереконання
Руйнуваннядовіри
