Партнер людини, з психічною травмою, інколи відчуває розчарування. Він може відчувати розчарування через те, що партнер більше не зовсім той, яким він його знав до розвитку ПТСР, а також через те, що стосунки складаються не так, як того хотілось.
Люди з ПТСР “застрягли” у минулому та їх просто не вистачає в сьогоденні, щоб підтримувати стосунки, які відповідають потребам у стосунках їхнього партнера.
Більшість з людей з ПТСР перебуває у минулому, залишаючи вкрай мало чи, навіть, майже нічого у сьогоденні. Їм надто важко побачити сьогодення, бо минуле є постійним супутником. У цьому немає їхньої провини. Але це, може залишити їхнього партнера осторонь, що може викликати розгубленість і емоційний біль.
Індивідів з ПТСР турбує дуже багато тригерів. Існує багато речей у стосунках, які викликають тілесні відчуття минулих травм, які зводять партнера з ПТСР з розуму, і він не може впоратися з присутністю іншої людини поряд.
Інакше кажучи, організм партнера з ПТСР інтерпретує ситуацію стосунків як небезпечну, розвивається підвищена реакція загрози, яка може посилюватися. Це означає, що партнер з ПТСР в деяких моментах взаємодії радикально збільшує їхній стрес. Люди з ПТСР можуть сприймати свого партнера як щось небезпечне, що заманює їх у пастку і від чого їм треба тікати.
В принципі, стосунки можуть бути контекстом, в якому надто багато повторного переживання травми. Це важка ситуація, в якій немає провини жодної зі сторін. Такі реакції можуть легко покласти край стосункам, особливо тим, які тривали недовго до розвитку ПТСР, відбувається це, на жаль, тільки тому, що фізіологія людини з ПТСР потребує відпочинку від інтенсивних людських контактів. Людина яка пережила травматичну подію з подальшим розвитком ПТСР фізіологічно надто чутлива, щоб перебувати у стосунках без ускладнень.
Ще одна складність полягає в тому, що людині з ПТСР важко переживати спільні моменти. Партнер з ПТСР не має внутрішнього простору для тих моментів, котрі зазвичай подобаються людям, які перебувають у стосунках, наприклад, спокійний мирний момент спільної вечері.
У психіці людини з ПТСР багато тріщин та руйнувань. Такий психічний стан не залишає місця таким спокійним моментам. Люди з ПТСР можуть бути буквально відрізані від відчуття світу навколо них і не можуть відчути його, навіть якби дуже сильно цього захотіли. Їхній мозок і нервова система не мають можливості приєднатися до таких тонких складових моменту, як атмосфера вечері при свічках, або шум весіннього вітерця. Це означає, що вони не мають спільної реальності зі своїми партнерами. Це дійсно важко для партнера людини з ПТСР, бо більша частина того, що наповнює стосунки радістю, — це спільні моменти, коли обидва партнери бачать одне й те саме в той самий час і реагують на це разом.
Аналогічним чином, людям з ПТСР складно утримувати емоційний простір, щоб їхній партнер міг переробляти свої емоції в їхній присутності. Це може сильно вплинути на партнера, тому що це означає, що акт опрацювання складних та хаотичних “сирих” емоцій має відбуватися на самоті або з іншими людьми.
Ті, хто пережив травму та зазнав руйнування основ безпеки у світі, зазвичай перебувають у стані підвищеної пильності. Люди з ПТСР можуть легко злякатися, постійно пильнувати й мати труднощі зі сном. Тіло перебуває у стані підвищеної готовності як під час сну, так і під час неспання, тому партнер з ПТСР, можливо, погано спить або бачить кошмарні сни. Такі прояви можуть неабияк налякати їхнього партнера та занурити його в постійне очікування надпильних та спочатку важкозрозумілих реакцій близької людини.
Складним для стосунків є оніміння — стан, який можна уявити як стіну між людиною та реальністю, або як бульбашку чи скляний акваріум, в яких перебуває людина.
“Стіни” могли захистити під час травматичної події, але зараз вони перешкоджають взаємодії з навколишнім світом. “Стіни” могли врятувати життя, але наразі людина з ПТСР не знає, як їх позбутися. Вона не має інструментів, які допоможуть в демонтажі стін. Це може призвести до того, що деякі потреби партнера в емоційному зв’язку залишаться незадоволеними протягом певного періоду часу.
Важливою складовою стосунків, а для деяких людей і вирішальним їх чинником є здатність обмірковувати складні рішення та проблеми разом зі своїм партнером, висловлювати один одному ідеї, обговорювати деталі, представляти можливі сценарії та їх наслідки. Людина з ПТСР може мати деякі труднощі з думками та прийняттям складних рішень. Іноді партнери з ПТСР забувають важливі речі й це впливає на повсякденне життя. При прийнятті рішень дуже корисно мати спогади про минулі схожі рішення та запам’ятовувати ключову інформацію, що стосується рішення.
Люди з ПТСР можуть бути нездатними займатися сексом або мати здорову реакцію на власну та сексуальність партнера. Особливо якщо ПТСР включає сексуальну травму, секс може бути занадто лячними. Можливо, для людини з ПТСР набагато корисніше не вступати в сексуальні стосунки протягом певного періоду часу, але у їхніх партнерів це може викликати стрес та пригніченість.
Люди з ПТСР, “застрягли” у своєму попередньому травматичному досвіді й мають труднощі зі збереженням орієнтації на майбутнє після травми. Люди без ПТСР можуть добре проєктувати власне майбутнє. Ці люди можуть краще відвернути увагу від тривожних подій минулого життя і натомість зосередитися на конкретних позитивних можливостях у майбутньому. Але нормальність життя та його перспективи залишились для людини з ПТСР до травми; травма забрала із собою надію, майбутнє та потребу творення. Те що можна назвати «уявленням про нормальне життя» перестало існувати. Більше нема відчуття нормальності; нормальні людські потреби також зникли, наприклад, — потреба створення сім’ї, потреба завести домашню тварину, потреба народити дітей, потреба професійного розвитку. Якщо відбулася повна руйнація, немає довіри до світу і більше немає майбутнього, то немає нічого, з чим можна було б будувати стосунки. Немає жодних внутрішніх структур доступних для побудови чогось у майбутньому, що включає інших людей.
Якщо немає травми, людина має потреби створювати – партнерство, бізнес, проєкти, компанії, стосунки тощо. Але у травмованої людини все це може зникнути. Отже, партнер без ПТСР відчуває, що світ — це гарне місце для твореня, побудови стосунків, розбуви власної справи, народження дітей тощо. Вони також мають надію і перспективу майбутнього.
У травмованої людини може не залишитись нічого з цього. Світ більше не є місцем, де можна щось побудувати. Світ — ненадійне місце. Світ — небезпечний. Світ — непередбачуваний. Наче пронісся ураган і стер все з лиця землі. Це спустошення. Травмовані люди не просто спустошені, а й тероризовані спустошеністю. Все це говорить про те, що людина з ПТСР живе в іншій реальності, ніж її партнер, і вона живе в реальності, в якій немає багатьох речей — речей, які існують в реальності його партнера.
Там, де панує невизначеність, де інші перестають бути надійними, де світ є небезпечним, а власні здібності викликають сумніви, проєкти руйнуються. Справа не тільки в тому, що людині не вистачає чогось, що передбачає можливість реалізації конкретного проєкту. Бракує того, від чого залежить розумність проєкту загалом. Людина виявляється у світі, у якому відсутня можливість осмисленої, прогресивної, спрямованої на досягнення мети діяльності. Людина перестає передбачати майбутнє зі звичною впевненістю. Різні переконання, які раніше стверджувалися з упевненістю, тепер можуть здаватися порожніми, неактуальними та чужими, оскільки їхня актуальність та значущість залежали від проєктів, які були втрачені. Загалом змінюється спосіб переконання; речі більше не сприймаються «як є» з почуттям певної визначеності. Впевненість зникла зі світу. Мало того, на інших людей не можна покластися, а власні інтелектуальні здібності сприймаються як ще більш підозрілі.
Багато речей, які люди сприймають як належне і вважають частиною світу, більше не є частиною світу людини з ПТСР. Найбільший вплив, на стосунки з партнером, у якого розвинувся ПТСР має втрачена надія та втрата майбутнього. Людина, яка перебуває у відносинах, зазвичай хотіла б знати, що має майбутнє зі своїм партнером, а також хотіла б відчувати надію на краще майбутнє. Але людина з ПТСР немає майбутнього і надії, що значно ускладнює взаєморозуміння.
У процесі терапії повертаються різні надії, майбутнє починає поволі перебудовуватись, нормальні потреби починають потроху воскресати. Десь глибоко всередині людини з ПТСР є надія на майбутнє, згодом її треба обережно зібрати докупи. Настане момент, коли людина згадає про нормальність та почне знову знаходити та втілювати ідеї нормального життя.
Хоча ПТСР може значно ускладнити та обмежити життя людини з ПТСР, існує низка доступних ресурсів для підтримки людини з ПТСР, їхніх партнерів, близьких та друзів.
Незалежно від того, чи ви страждаєте на посттравматичний стресовий розлад, чи є партнером когось, хто страждає на ПТСР, існують способи створити шлях до міцніших стосунків за допомогою співчутливої підтримки, дослідження проблемних зон та примирення з травматичним досвідом.
Терапія посттравматичного стресового розладу допомагає впоратися з травмою та розвиває навички внутрішнього та зовнішнього спілкування, допомагає покращити психологічний стан і стосунки.
