На одній із інтервізійних груп я почув від колеги важливу думку. Вона полягала в тому, що після 24-го лютого ми всі регресували (повернулися назад) до певних попередніх станів.
Клієнти, які тривалий час займалися власною психотерапією повернулися у стан "до першої зустрічі з психологом", де ще більшість їхніх запитів були не те, що не пропрацьовані, а навіть не підняті.
Цей "відкат" до минулого - це нормальне явище для людини, яка потрапляє у катастрофічну ситуацію.
Втім існують інші постійні клієнти, з якими мені зараз часто доводиться мати справу. Вони говорять, що нічого не відбувається і не відчувається явного руху до досягнення результатів.
В мирний час після таких слів спеціалісту варто поміркувати над доцільністю використаних ним методів допомоги, наявністю "опору до змін" клієнта, механізмом знецінення психологічної роботи або ж заперечення реальності при об'єктивно існуючих результатах.
Натомість у воєнний час почути від клієнта фрази: "Ми нікуди не рухаємось!", "Я не відчуваю ніякого покращення!" - це висока похвала діяльності психолога (-психотерапевта) в цих складних умовах.
В "Алісі в країні чудес" Керрола був один момент, де було сказано, що земля під ногами постійно рухається, а для того, щоб стояти на місті потрібно дуже швидко бігти.
У період коли земля з під ніг втікає значно швидше клієнт, який говорить про те, що він не відчуває ніяких змін чи покращення, або ж метафорично "стоїть на місці" насправді біжить із неймовірною швидкістю.
"Стоячи на місці" в цих жахливих умовах клієнт робить титанічну роботу. Недаремно більшість психологів зараз говорять виключно про закриття базових потреб і замовкають про якийсь ріст чи розвиток.
Війна триває, а умови життя суспільства в стані війни все ще жахливі. В таких умовах почути від клієнта: "Нічого не відбувається, я не бачу ніяких змін" - це зустрітися з високою похвалою професійних здібностей спеціаліста.
Дякую колезі за відкриття.
