Травмы 21 Апреля 2019 Луговая-Степашко Ольга

Просмотров: 7782 Поделится:

Наше право на чортішо

От народжується дівчинка. Тато п’є та лякає, мама розводить руками. Старший брат гвалтує. Іноді мама ніжна, іноді навіть не плаче. Маленькій Україні добре гуляти у вишневому садку, співати та шити півника. Але вона не знає безпеки та поваги. І вважає, що любов - це жаль до неї або використання.

Збоченці брат та батько не роблять з неї таку саме потвору, як вони. Але страждання зупиняють її розвиток. Україна, як травмована особистість, занурена глибоко в себе і вірить, що десь є хороший світ, куди її пустять, якщо прийде час благословення. Вона хоче до Раю, бо ніколи там не була.

Завдяки талантам, Україна живе у творчості. Щоб не збожеволіти. Вона добре вчиться в школі, але замість того щоб радіти, спілкуватися, ризикувати та досліджувати світ, вона боїться і не знає його. Пообіцяйте їй неможливе – вона повірить.

Її продовжує залякувати батько, гвалтувати брат. А мама безсило плаче. Самоповазі ні на чому грунтуватися крім шкільних та творчіх досягнень. Україна формується як депресивна, сором’язлива, вразлива до будь-якого кривого погляду, схильна до геройства та відчайдушного доведення, що вона має право на життя.

Вона порівнює себе з іншими і розуміє, що є люди, які так не живуть. Вона заздрить таким і соромиться себе ще більше. Як вони так спромоглися, що працюють закони, є загальна відповідальність, вони не депресують від невдач, а їхня самоповага не вимагає героїзму?

Заздрощі до здорового нарциссизму так і залишаються Україною не вирішені. З ними вона починає ХХ століття.

Її чекають геноцид, табори, голод, тортури та згвалтування. Її батька та старшого брата мучили разом із нею. Вона розмазує грязюку по лицю і плаче від щастя, що знову вижила і нарешті не самотня в стражданнях. Вона продовжує без надії сподіватися.

Відпочивши, Україна жахається своїй історії і факту, що забула її -- і тим психічно дорослішає. Так закінчується ХХ століття. Україна вдало знаходить роботу, отримує високу зарплатню бо приносить високі статки роботодавцю. Вона – незалежна, бо може себе забезпечити, працюючи на потужну корпорацію.

Задовольнивши базові потреби у безпеці та самоповазі, Україна починає відчувати в собі якийсь дефект. То їй здається що її мову принижують, хоча вона сама соромиться її. То їй здається, що сукня на ній не така вже й дорога, хоча вона віддала за неї більше ніж заробляє. То їй здається що її не чують, хоча від неї довго чекали висловлення позиції. Вона виглядає як той, хто не знає ні хто він є, ні чого він прагне.

Україна хапається за нову колекцію, модний телефон, крутий ресторан, пляж, драйв. Але заради короткого доброго погляду здатна на героїзм та самопожертву.
Вона то в захваті, то в депресії. То придушити когось хоче, коли програла; то розцілувати весь світ, коли є І місце.

Вона теоретично свідома, що пережила насильство у ранньому і у дорослому віці. Іноді гірко плаче, згадуючи свою історію, але це не робить її сильнішою. Після сліз вона з’їдає морозиво і забуває про все, як про жахливий сон. Промовляє лозунги щодо своїх прав та мріє про нову сумочку.

Аж раптом на роботі їй пропонують прийняти участь в інтризі, яку вона морально не здатна підтримати. Україна однозначно каже: я не з вами. Її звільняють порушуючи законодавство, забирають автівку і дачу, намагаються зганьбити. Замовляють побиття, калічать та доводять всім, що вона не сповна розуму.

Україна думала, що такого не може бути, бо вона хороша добра та чиста дівчинка і світ має бути хорошим добрим до неї світом. Так Україна знову опиняється у своїй травмі. Замість того, щоб реально побачити події та визнати свою сліпоту і пасивність, Україна робить те саме, що робила, коли була маленькою. Страждає, волає і не знає що робити.

Травма тягне у минуле, не даючи побачити власне сьогодення. З другого боку – травма пропонує шукати інший спосіб життя, аж поки він не буде знайдений. Тому Україна і ходить по колу. День Сурка не можна відмінити декларацією “Революція Гідності відбулася і я починаю нове життя”.

Україна крізь скло травми бачить ті ж самі два варіанти хорошого-недосяжного та поганого-жахливого. 
Перший варіант. Це батько-брат-начальник – значно сильніший за неї, від якого не може бути порятунку, він захопить, використає, зруйнує, знищить. 
Другий варіант. Це абсолютно і геть протилежно інший батько-брат-начальник, який також значно сильніший, але обіцяє безпеку, захист, повагу, від нього залежить життя України, чи буде вона існувати. 
А є ще якісь проміжні варіанти?

Травмована людина бачить лише ті картинки, які вже бачила. Як травмований війною солдат у феєрверку чує тільки бомби.

Що це означає? Це означає, що коли ми бачимо щось мало зрозуміле нам, нове і називаємо це “так нізя бо це чортішо” -- ймовірно, ми просто не мали з цим справ раніше. Для травмованої людини чортішо - це те, чого вирогідно не було у її травмі. І травмована людина намагається цьому чортішо дати пояснення. Але пояснення з точки зору травми.

Я точно знаю, що у нашому випадку чортішо – це краще, ніж знайоме. Ми маємо все більше і більше знаходити нового для себе, чого раніше з нами не бувало. Як би сильно воно не було схоже на знайомих монстрів. Наприклад, російське втручання у наші справи і застосування російської зброї ми хочемо бачити у світлі пережитих нами конфліктів. І не бачимо там великої кількості нюансів, які просто не вписуються у знайомі нам військові події. 
Чи ми здатні почути альтернативні ідеї, а не тільки свої та російські (а там травма ще сильніша за нашу)

Ми маємо розширювати картину світу. День Сурка скінчиться, особливо якщо все здається стабільно безглуздим. Багатокольоровий світ для травмованого це реальне чортішо

Нормальні дорослі люди не втікають від незнайомої тварини, бо вовк колись залишив шрами на їхньому тілі. Ми маємо робити зусилля до сприйняття невідомої нам реальності. І не дозволяти травмі дурити нас, що то є той самий вовк. Може і вовк, але інший.

Війна і втрати сталися з нами знову. Ми ходимо по колу насильство-депресія-відключка-насильство. Але ми маємо побачити світ і іншим. Ймовірно ще більш жахливим ніж він є і вбудуватися в цей світ добре свідомими Хто Ми Є. Я знаю як це важко. І чортішо – на нашому етапі самопізнання, це норм варіант.

Піклуймося про себе і Слава Україні

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку