Стадії настільки увійшли до культури, що більшість людей можуть назвати їх на пам'ять. Модель пяти стадій горя Кюблер-Росс хоч і залишається надзвичайно популярною, але вона викликала значну критику проти її прийняття в якості керівництва з переживання горя.
В книжці Кюблер-Росс (1969) “Про смерть і вмирання" вона докладно описала свої спостереження, які отримала в ході інтерв'ю з пацієнтами, що вмирали від невиліковної хвороби.
У 1970-х роках модель стадій вмирання трансформувалася на стадії горя, той факт, що теорія стадій була специфічна для вмирання, почав замовчуватися.
Пізніше вийшла книжка Кюблер-Росс та Кесслера під назвою “Про горе і скорботу” в якій стадії вмирання “зручно” вписалися в нову книгу про горе.
Походження моделі п'яти стадій горя можна простежити за такими джерелами:
1)Кюблер-Росс (1969) “Про смерть і вмирання".
2)Кюблер-Росс, до якої приєднався Кесслер, звернули свою увагу саме на важку втрату у своїй книзі 2005 року "Про горе і скорботу".
3)Кесслер “Пошук сенсу: Шоста стадія (2019). В цій книзі Кесслер розширив модель стадій включивши до неї шосту стадію, а саме осмислення.
Фахівці заперечують обґрунтованість існування стадій, але особливого схвилювання викликає те, що запропоновані стадії горя випливають зі стадій вмирання. Насправді теорія стадій ніколи не була продуктом наукового дослідження. Результати досліджень підтверджують одні стадії, спростовують інші та змінюють їх порядок й значення.
Попри докладені зусилля спеціалістів, які проливають світло на модель стадій та її справедливу критику, все ще існує достатньо поширена віра в цю модель.
Попри застереження проти використання стадій у жорсткому порядку, використання слова "стадії" саме по собі передбачає впорядковане лінійне просування від однієї стадії до іншої, що призвело до того, що багато хто використовує модель як припис, а не як описову модель. Неправильне використання моделі може, наприклад, призвести до того, що люди в скорботі будуть відчувати, що вони горюють неправильно, і це може призвести до неефективної підтримки з боку близьких та інших людей.
Якщо не існує типових реакцій на втрату та типових втрат, і не всі проходять через них чи послідовно, як можуть існувати стадії? Жодне дослідження не встановило, що стадії горя справді існують.
Горе – це нормальна та природна емоційна реакція на втрату. Теорії стадій можуть ставити людей у конфлікт зі своїми емоційними реакціями втрати. Хоч би як люди хотіли створити прості, залізні посібники для людських емоцій горя, немає стадій горя, які б підходили кожній людині чи стосункам.
Теорії стадій мають певну спокусливу привабливість - вони привносять почуття концептуального порядку до складного процесу і пропонують ґрунт "відновлення" та "завершення". Однак вони не здатні відобразити всю складність, різноманітність переживання горя. Стадійні моделі не враховують множинність фізичних, психологічних, соціальних і духовних потреб, які відчувають люди, які переживають втрату, їхні сім'ї та близькі.
Фахівці з впливу смерті, розлучення та інших подій, працюючи безпосередньо з більш ніж 100 000 скорботними людьми протягом 30 років, Фрідман та Джеймс заперечують теорію стадій горя. Заперечення засновані зі слів фахівців “на жахливих історіях, які ми чули від тисяч скорботних людей, які розповіли нам, як вони постраждали від них (стадій горя-авт.)".
Фрідман та Джеймс запропонували такі висновки у власній критиці підходу, заснованого на стадіях: “Скільки б зусиль ми не доклали для спростування стадій, Кюблер-Росс сама спростовує їх краще, ніж ми, у першому абзаці книги "Про горе і скорботу" вона пише: "Стадії еволюціонували з моменту їх появи, за останні три десятиліття вони були неправильно зрозумілі. Вони ніколи не призначалися для того, щоб допомогти вкласти безладні емоції в акуратний пакунок, вони є реакцією на втрату, яка буває у багатьох людей, але типової реакції на втрату не існує, як не існує і типової втрати. Не кожен проходить через усі з них чи проходить у встановленому порядку”.
