"Протягом двох років Джонні, тихий 13-річний підліток, був іграшкою для своїх однокласників. Підлітки вимагали у Джонні гроші, змушували його ковтати траву та пити молоко, змішане з пральним порошком, били його в кімнаті відпочинку та зав'язували мотузку на шиї, водячи його за собою як "домашню тварину". Коли катів Джонні допитували з приводу знущань, вони сказали, що переслідували свою жертву, тому що це було весело" (вирізка з газети, представлена Olweus).
Ця коротка газетна вирізка дає похмуру картину жорстокості, яку діти та підлітки можуть проявляти по відношенню один до одного. І вона показує на який жах може перетворитися життя в школі для постраждалого учня – часто батьки чи вчителі не знають про те, що відбувається, або не хочуть знати.
Булінг – це застосування сили, примусу, образливого кепкування, погроз, образ з метою агресивного домінування чи залякування.
Д. Олвеус каже, що булінг виникає, коли людина «неодноразово та протягом тривалого часу піддається негативним діям з боку однієї чи кількох інших осіб», і що негативні дії відбуваються, «коли особа навмисно завдає травми або дискомфорту іншій особі через фізичний контакт, через слова чи в інший спосіб».
Параноя визначається як "необґрунтований страх того, що інші мають намір заподіяти вам шкоду" (Freeman et al.), причому є підстави вважати, що це явище виходить за рамки клінічного розладу і що неклінічні прояви поширені у загальній популяції (Bebbington et al.; Freeman). Як такі, випадки параноїдного мислення, як зазначається, існують на континуумі тяжкості, де минущі переживання викликають обмежене занепокоєння, а проблемні прояви відрізняються частотою, нав'язливістю та пов'язаним з ними дистресом.
Досвід булінгу позитивно пов'язаний з параноїдним мисленням, зі збільшенням тяжкості знущань зростає і дистрес, пов'язаний з параноїдним мисленням. Як прихований, так і відкритий булінг є значущими предикторами параноїдного мислення, причому відкритий булінг демонструє дещо сильніший ефект. При розгляді соціальних та середовищних факторів, приналежність до жіночої статі, побутові проблеми, проживання в небезпечному районі та самотність також роблять значний внесок у розвиток переоцінки загроз в нейтральних соціальних ситуаціях.
Досвід цькування сприяє розвитку схематичних переконань, пов'язаних із небезпекою, а інтерналізовані переконання виявляються як евристика доступності (інтуїтивний процес, в якому людина оцінює подію як більш часту або більш ймовірну за ступенем легкості, з якою асоційовані події спадають на думку).
Досвід цькувань викликає відчуття себе як вразливого і часто згубно впливає на формування Я-концепції підлітків та їх сприйняття навколишнього світу. Підлітки, які піддаються цькуванню, відчувають почуття вразливості та тривоги щодо відносин з однолітками, що сприяє виникненню і підтримці факторів, які лежать в основі формування переконань персекуторного характеру.
В одному з досліджень було встановлено, що самотність значною мірою сприяє розвитку параноїдного мислення. Так звана "петля самотності" описує, що почуття самотності, посилене досвідом соціальної ізоляції та поширення чуток може викликати підвищену пильність, що передує розвитку проблемних когнітивних упереджень. В міру збільшення тяжкості знущань підліток, що піддається цькуванню, піддається більшому ризику інтерналізації негативних схем, що стосуються міжособистісної загрози, і формування когнітивних упереджень, таких як упередження ворожої атрибуції.
Без адекватної підтримки або протидії помилковому сприйняттю загрози підліток може потрапити в порочне коло, в якому випадки уявної віктимізації є “сусідами” з реальною віктимізацією і ще більше зміцнюють основні схематичні переконання та параноїдні думки. У таких випадках параноїдальний стиль мислення може розглядатися як стратегія захисту індивіда від подальшої загрози; однак ця адаптивна стратегія може швидко стати дезадаптивною, як тільки реальна загроза буде усунена, і індивід опиниться під загрозою спіралеподібного розвитку захисного розладу.