У суспільства нема та не може бути якоїсь однієї сталої ідеї розвитку, якогось одного вектора руху.
Завжди є й будуть в подальшому коливання, притаманні як раз нормальному руху свідомості.
Сталість розвитку і заданий вектор підтримуються штучно, спираючись в своєму підгрунті на феномени, що мають свій власний, незапозичений сенс. Передусім, це релігія, та, мабуть, різновидні містичні культи. Може бути також фантазія про майбутнє, але вона, в свою чергу, буде спиратися на усвідомлення нездатності здолати щось в сьогоденні. Може бути феномен випадковості, наприклал глобальний кптакліщм, чи катастрофа, але то дуже важко передбачити чи спровокувати. Завдяки цьому феномену вдається вивільнити значні ресурси психічної енергії колективного позасвідомого, яку потім потрібно ще трансформувати в конкретний рух суспільства. На допомогу релігії та містичним культам в трансформації енергії влада держави залучає цілком реальну силу зброї, законів, фінансовий чинник, які усі разом утворюють майже непохитну машину державної ідеології. Ну, майже непохитну.
Вміле маніпулювання цими факторами покладеними на історичну перспективу минулого та майбутнього надають майже невичерпні за своїм потенціалом можливості.
Звичайно на один лом завжди знайдеться ще більший лом.
Нема нічого довічного попід місяцем, як казав колись Шекспір, й подібні форми суспільного життя теж руйнуються незважаючи на свою гадану непохитність.
Лихо приходить звідти, куди його перед цим сховали. Колективне позасвідоме містить багато чого, в тому числі й феномени спрямовані на протидію проявленню самого колективного несвідомого. Можна лише приблизно вдавати ніби ти все контролюєшь, але, сама сутність колективного несвідомого не містить функції зовнішнього керування, лише споглядання, відчуття та інтерпритація, що, на мою думку, і є інструментами вдаваного контролю, які я згадав раніше.
Вівільнена енергія, яка могла бути використана задля цілеспрямованого направлення суспільства, в якийсь час, буде провокувати виникнення інших форм енергії. Звісно ідеологія враховує цей рух і маніпулює саме біологічним чинником страху, який здатен на деякий час та в деякій мірі відвести зайву напругу від відчуття чогось іншого, що неодмінно з'являється у полі сформованої ідеології.
Вівільнена енергія тече, змінює свій стан і трансформує ті форми контролю, які їй керують. Система ідеології неодмінно буде змінюватись зсередини, це виключно питання часу та стабільності керуючих складових.
Чим сильніше буде різниця між внутрішнім виглядом запропонованої суспільству ідеології в порівнянні із існуючими поряд іншими ідеологіями, знову ж таки, що спираються на подібні механізми свого розвитку, тим сильніше буде внутрішня напруга, викликана зростаючою потребою у супротиві трансформації. Буде потрібно все більше і більше ресурсів витрачати на підтримування сталості системи, тих ресурсів, які були отримані із цієї самої системи. Говорячи мовою бізнесу, керівництво буде змушене вкладати прибуток у погашення збитків, не маючи з цього зиску. Звісно, така система приречена на занепад. Не варто нагадувати, що запозичення аналогічних енергетичних ресурсів від іншої системи зруйнує наявну систему ще швидше, ніж без залучення ресурсів.
Не варто сподіватись на зрозумілий і безпечний розвиток суспільства, його дуки та ідеї. Це завжи якийсь хаотичний процес, який не може мати якогось одного направлення чи якогось одного вірного розуміння.
Чим потужніша енергія залучається з колективного позасвідомого тим більш руйнівними будуть наслідки для попередньої ідеології і для нової ідеології в майбутньому.
Цей процес нестримний, бо він лише частково сприймається людською свідомісттю, він не може бути усвідомлений, тому і не може бути контрольований.
Сталість суспільства це ілюзія, це примара породжена нашою свідомістю, що шукає для себе безпечний прихисток.
Тут можна згадати такі явища суспільного життя як: тоталітаризм (бажання натовпу долучитись до вивільненого енергетичного потоку), війна (несвідома руйнація ідеології зсередини), іміграція задля покращання умов свого існування (пошук неіснуючого для позасвідомого прихистку), економічні кризи (трансформація системи через надмірну напругу), позиція нейтралітету (потуги втримати ідеологію, що вже почала руйнуватись), демократія (фантастична ідея про принципову можливість контролю колективного позасвідомого), релігійні країни (колективна манія величі, що заперечує і опирається почуттю провини) і тд.
