Психологический порлат Psy-practice

Зі мною так не можна

“Я люблю тебе, але зі мною так не можна”

Або про розуміння і відстоювання особистих кордонів. Обидва аспекти не з простих, особливо в суспільстві, де десятиліттями відстоювання власних кордонів прирівнювалось до егоїзму, грубості й невдячності, чи хто зна до чого ще. Досить згадати тільки злощасне “Я - остання буква в алфавіті”. Буква то остання, але сама важлива.

Те з чого власне і починається формування, розуміння і встановлення особистих кордонів. З “Я” і фактичних меж цього “Я” - тіла. З усвідомлення себе окремо присутній від інших, встановлюються перші фундаментальні кордони. Я і Світ вже окремо. Тут з’являються і поточні “мені”, “моє” і “Я не хочу”.

І скільки ж одразу тут виникає тиску. “Що значить тільки твоє, треба ділитись!”, “Що значить не хочеш? Треба!”, “Чому це не хочеш?” Чи, наприклад форми заборони “Не дружи з ним”, “Не вихваляйся”, “Ти ж вихована - не кричи, не злись, не плач, не огризайся” і далі по списку. І надалі ці “невинні” слова, утверджуються як - відсутність права на власне, на те що людині щось належить, відсутність права на вибір друзів, невміння визначати й стверджувати свої досягнення, необхідність виправдовуватись за відмови(якщо взагалі їх робити), невміння визначити де “треба” і де “хочу”, невизнання свого права на почуття і їх вираження, виправданість.

З тілом не простіше. Відчуття й усвідомлення власних тілесних кордонів, адже звідси йде і почуття власного місця, комфортної території, власного простору. Стійкості і опори, безпеки бути “за своїм тілом”, тим що воно - бар’єр який може захистити. Але і тут не просто. Докори і вказівки на те, що одягати, як виглядати, як гратися. “Йди обніми”, “йди поцілуй”, “йди привітайся”, “сиди спокійно, не грайся так активно” і т.д. Ба більше, з тиском на небажані тілесні контакти, стоїть поруч і заборона на бажані. “Не штовхайся”, “не бийся”, “не кривися”. 

А коли такий прояв, як доступна форма захистити свої кордони від небажаного впливу, поцурається, фіксується тільки те, що “значить зі мною так можна”.

А як же перейти до того, як не дозволяти обходитись з собою тим чи іншим неприйнятним для нас способом?

Тут я точно не буду розказувати про “супер ефективні 3, 5, 10 кроків”, тому що це, по-перше - маячня, ніхто не визначить скільки дій необхідно і зусиль і кроків потрібно саме Вам, а по друге, я по собі знаю, наскільки це довгий та складний шлях, який починається з самих дрібних речей. Але тут, хочу поділитись тією крихтою практик, пройдених мною в цьому, і можливо вони стануть корисними для когось.

-В першу чергу, для мене це було власне і визначення цих кордонів, їх легітимізація. На прикладі конкретних ситуацій, де було некомфортно, образливо, де була злість і обурення. І тут важливо чітко усвідомити і зв'язати ці почуття із ситуацією. Для того, щоб давати собі знати, нагадувати, що тут саме зараз мої межі порушують, мене пригнічують і відсувають. Бо можна дозволяти й далі так чинити іншим, просто паралельно “чомусь дратуватись”. Почуття можуть бути зовсім різні, але як їм переживатись, коли в голові тримається - “ну тут же нічого такого”, правда?

- починати з малого. З дрібних побутових чи дружніх прохань, питань, жартів чи критики, які було понад те що треба. Брати час тільки для себе, місце для себе, гроші, смаколики, одяг чи будь-що, що не відчуваєте до кінця собі належним.

- Залишати відмови без виправдань. Просто ні. Просто не хочу. Просто не подобається. Просто не зараз. Це може бути зовсім не просто, але скільки ж в цьому свободи й простору.

- Говорити, як зі мною можна. Не всі навмисне хочуть нашкодити, люди, на жаль не телепати. Озвучити і визначити, які звертання та торкання допустимі, а які ні. Якісь форми звернення можуть бути вже роками, але це не означає, що їх треба витримувати надалі.

Адже власні кордони, не про егоїзм чи грубість, вони не зменшують наших почуттів до когось, а тільки дають нам простір проявлятись повною мірою.

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку