Сепарація та пошук власного життєвого шляху
Всім нам хочеться прожити щасливе і наповнене своїм сенсом життя та обертатися назад з радістю. Найчастіше це вдається, якщо йти своїм власним шляхом, опираючись на свої власні цінності. Опираючись на свої власні потреби. Враховуючи свої фізичні, пізнавальні та психологічні особливості. Керуючись своїми інтересами та бажаннями.
Запорукою успіху на цьому шляху є психологічне та емоційне відділення від установок, правил, заборон, приписів та звичок, які ми отримали в тому середовищі, що оточувало нас в дитинстві. Цей процес в психології називають сепарацією, тобто відділення психіки дитини від психіки батьків, відділення від їх емоційних станів.
Чому сепарація так важлива? В дитинстві ми залежні від батьківської реакції на нас - ми звикаємо слухатися, підкорятися, терпіти. І для дитини це має смисл, оскільки вона повністю залежить від батьків та несвідомо боїться бути покинутою. Простіше- "якщо я не буду таким (-ою), як потрібно мамі, мама мене не буде любити (покине)" - все це, звичайно, відчувається несвідомо з огляду на реакції батьків. В протилежному випадку дитину дорослі можуть "виховувати" виходячи із своїх власних установок та інтересів (забороняти, ігнорувати, карати і т.п.). Так, дитина поступово адаптується під вимоги дорослих, часто витісняючи, відмовляючись або навіть поступово втрачаючи свої природні імпульси та бажання.
Крім цього, в наші голови з дитинства можуть поселятися батьківські уявлення, оцінки та приписи на зразок: "не з нашим щастям", "треба терпіти", "те ж мені, розумник знайшовся", "як тобі не соромно?", "думати про себе - егоїстично", "в тебе ніколи нічого не виходить", "відмовляти - погано", "хороші діти так не роблять", "всі навколо обманюють", "що люди скажуть" - багато з нас може пригадати подібні фрази.
Далі, коли ми дорослішаємо і вже не так сильно залежимо від батьків, в нас постає вибір:
1. або притримуватися звичної лінії поведінки, закладеної в дитинстві - озиратися на когось та підлаштовуватися
або
2. обирати свій шлях.
Перше - про те що, ми вибираємо не те, що насправді краще для нас, а те, до чого ми звикли, те, що нам добре знайоме, а тому, як нам здається, безпечне. Це багато разів повторювані патерни мислення, реагування та поведінки. Так нам комфортніше. Оскільки нові способи мислення та поведінки плроджують в нам самих же тривогу, яку винести важко. От ми і відтворюємо все те, що в дорослому житті вже є неефективним і шкідливим. Звичні, закладені ще в динитстві та засвоєні звички мислити та діяти заважають нашому самовираженню та самореалізації. Наприклад, якщо мене в дитинстві багато критикували, забороняли і обмежували, я себе КРИТИКУЮ, ЗАБОРОНЯЮ собі проявлятися в цьому світі і діяти говорити, ОБМЕЖУЮ себе вузьким коридором того, що мені можна і, відповідно, НЕ ОТРИМУЮ в житті того, чого хочу насправді.
А друге - це про свій власний шлях, про сепарацію від чужого, від того що належить не мені, про пошук себе, встановлення своїх кордонів, коли я сам (-а) можу вибирати те, що підходить мені, слідувати своїм бажанням, керуватися своїми правилами життя.
Ось чому так важливо зробити ревізію установок, обмежень, звичок, заборон, правил гри і чужих оцінок, якими ми звикли керуватися з дитинства. Позбутися нав'язаного ззовні, зайвого, всього того, що тягне назад і гальмує, або й взагалі блокує просування вперед. Заради самого себе і свого омріяного життя.
Прислухайтесь, чий голос звучить у вас в голові, на чиї погляди, цінності, мораль ви опираєтеся в ситуаціях вибору, в стосунках, кар'єрі, чи немає там відголосків з минулого? Тоді ви зможете відрізняти свої почуття та бажання від інших, розуміти, що належить мені, а що - іншим, що навіяне і нав'язане, що йде мені на користь, а що мене блокує, заважає і обмежує.
Помічником на цьому шляху може стати психотерапевт, який буде супроводжувати вас у саморозумінні та самопізнанні - відділенні свого від чужого
Кому потрібна допомога - запрошую до себе на консультації або в терапію.
