Як хакнути образу і вийти на новий рівень спілкування?

Нам усім не подобається, коли на нас ображаються. Принаймні, я не зустрічала таких людей. При цьому ми всі переживаємо образу час від часу. Хтось частіше, хтось рідше, а хтось, стверджує, що не вміє ображатись, але, часто люди просто не усвідомлюють, що ображені.

Що ж таке образа?

Це реакція на те, що інша людина не потурбувалась або не почула, або не зрозуміла таким способом яким ми хотіли, який нам приємний. Якщо так стається, то ми відчуваємо, що про нас не турбуюються, нас не люблять. А, що може бути важливішим за любов для маленької дитини. Пам'ятаєте, в минулому пості я писала про переживання немовляти, коли мама вгадує її потребу і задовольняє її без слів, орієнтуючись на стан, рухи тіла і крики дитини. Так от, дитина трішки підросла і вже розуміє, що вона залежна від батьків і треба говорити про те, що вона хоче, а їй не вистачає слів, тому те про, що не вміє говорити буде показувати і сподіватись, що почують і зрозуміють.

Схема дуже проста, якщо твоє бажання або потребу задовільнили значить люблять, якщо ні - значить не люблять. Треба ображатися, щоб вони зрозуміли мій біль і довели, що люблять.

А що відбувається на боці батьків? Як вони реагують на образу?

Поширена реакція - страх, агресія або образа.

Страх. Мама не знає, що робити з дитиною, коли вона ображена. Їй хочеться негайно припинити і якось вискочити з цієї ситуації. Частіше за все будуть йти на поводу образи і давати дитині все що вона хоче, тільки б не стикатись з образою. Немає образи - немає проблем. Всі всіх люблять до наступного інциденту. Імітуємо щастя.

Агресія. Мама злиться, що дитина на неї образилась і робить висновок, що дитина не любить її. Починає кричати, щоб дитина припинила, дитина може кричати у відповідь. Так вона ще і не слухається, мама втрачає контроль. В результаті всі нещасні, ніхто нікого не любить. З цього глухого кута немає виходу.

Парадокс “я ображена, що ти ображена”. Така дитяча гра під назвою “А я більше…”. Пам'ятаєте як мама каже - я тебе люблю, а ви - ні, я більше тебе люблю. З образою те саме Дитина - я на тебе образилась. Мама - ні, я більше на тебе образилась. Причому у випадку з образою це не проговорюється, а показується. Дитина руки зціпила на грудях і насупилась, мама різко розвернулась і пішла ревіти в кімнату. В результаті всі нещасні, ніхто нікого не любить. З цього глухого кута немає виходу.

Коли такі способи справлятися з дитячою образою повторюються кожного дня і згодом вже всі знають, що мають робити, коли дитина образилась. Виникає фіксація на образі. Зі сторони це виглядає як біг по колу.

Чому біг по колу?

Тому що через образу дитина дає сигнал, що вона хоче, щоб ї почули і зрозуміли. А батьки думають, що вона хоче, щоб негайно задовільнили її потреби. Але… Дитина, в цьому віці не вміє розрізняти свої стани і почуття, не вміє говорити про них, не розуміє, що можна, а чого не можна, які бажання задовільнять, а які ні і , особливо як пережити, якщо їй відмовляють виконанні її бажання. Вона цьому буде вчитись через діалог і співпереживання з батьками, бабусями, вихователями і іншими дорослими. Задача дитини зустрітись з реальністю в якій щось можна, а чогось не можна і зрозуміти чому і як це пережити, а залишитись в ілюзії, що любов це коли твої бажання виконуються за будь-яких обставин.

Тому, коли дитина ображається вона одного боку повинна пережити відмову, а з другого зрозуміти чому ні. Ні першого, ні другого вона ще не вміє. Вона може тільки через образу ПОКАЗАТИ вам, що вона потребує розуміння, що ви

бачите, як їй складно пережити відмову

розумієте, що вона хотіла, щоб все сталося так як вона собі це уявляла

поясните чому це неможливо

навчите її питати, а що можливо, при яких обставинах

навчите її розуміти і приймати свої почуття, як сигнал, який говорить про те, що з дитиною відбувається. Щоб вона не тільки показувала, а вміла говорити.

Чому так важливо, щоб дитина вміла говорити про свої почуття?

Коли ми говоримо про свій стан, ми усвідомлюємо себе, розуміємо мотиви своєї поведінки, розділяємо складні переживання з співрозмовником і таким чином опановуємо свою образу. В результаті стає зрозумілим, як сказати мамі про свої бажання, щоб вона почула, зрозуміла, а дитина, в свою чергу, почула і зрозуміла, що їй відмовили з реальних причин, а не тому, що її не люблять.

Людині потрібна людина, яка здатна чути, розуміти і розділити переживання.

Психолог Кіщинська Алла