Всім привіт, дорогі друзі! На зв’язку Іван Рудий!
Давненько ми не бачились з вами, а не читалися ще давніше) Саме тому пропоную порозмірковувати на тему страхів та фобій. Тематика не зовсім моя, оскільки саме з цими проблемами я ще не встиг попрацювати за час своєї практики, проте є важливі аспекти, якими хочеться з вами поділитися.
Книга «Одна абсолютно таємна таблетка від страху», яка належить перу відомого психотерапевта та психіатра Андрія Курпатова присвячена саме цій тематиці. З деякими думками, викладеними в ній, я не згоден, проте є одна абсолютно фундаментальна річ, про яку потрібно знати всім. Це помилка, яку допускають більшість людей контактуючи зі своїми страхами.
Ця річ, або якщо сказати влучніше- це особливість поведінки, до якої ми схильні. І полягає вона ось в чому-кожного разу зустрічаючись зі своїм страхом більшість людей вибирає шлях втечі від нього.
Здавалося б, що тут такого? Все начебто логічно і зрозуміло-ми зустрічаємось з чимось, що нас лякає і втікаємо від цього. Звичайно ми хочемо уникнути негативних переживань, тривоги та іншого спектру відчуттів, пов’язаних зі страхом, проте ця стратегія поведінки у ситуації зустрічі зі страхом грає з нами поганий жарт. А в багатьох випадках взагалі страх людини після втечі від об'єкту страху тільки посилюється.
Курпатов вважає, що вирішальну роль у формуванні стійкої та постійної поведінки по типу уникнення страху, тобто втеча від нього, відіграє саме перша зустріч людини зі своїм страхом. Посилаючись на дослідження видатних фізіологів автор стверджує, що ця реакція дуже схожа з феноменом набутої безпорадності, який був відкритий Мартіном Селігманом у 1967 році.
На початку першого експерименту собак помістили у клітки, з яких вони не мали змоги вибратись. Їм давали прослуховувати певні тони звуку, а незадовго після цього їхнє тіло вражав неприємний електричний струм. За задумкою дослідників-у мисленнєвих процесах собак повинен був сформуватися чіткий взаємозв’язок між звуком та електричним струмом. Тобто дослідники хотіли сформувати у собак рефлективний страх на звук певного тону.
Через деякий час дослідники відкрили клітки, в яких перебували собаки і почали включати звук цього тону. Експериментатори очікували, що собаки, відчувши страх від цього звуку кинуться втікати з кліток, проте цього не трапилось. На диво собаки почали лягати на підлогу, завмирати на місці та скиглити, не застосовувавши жодних спроб до втечі. Чому так сталося, якщо за спостереженнями дослідників собаки дійсно як і переживали так і демонстрували страх, чуючи звук цього тону?
А справа полягає в тому, що у собак сформувався не тільки сам страх (фобія на звук), а й стійкий тип взаємодії із цим страхом, тобто рекція на нього. Страх, сформувався в умовах, коли клітка була зачиненою і собака, кілька разів спробувавши втекти, не змогла цього зробити і саме тому в подальшому відмовилась від цієї затії. Виявляється істоти настільки були зневірені у можливість втекти, що навіть коли клітку відчинили і можливість для втечі з’явилась-собаки відмовлялись від неї.
Так був відкритий синдром набутої безпорадності. Як він пов’язаний з втечею від страху? Найбільш елементарним чином. Справа полягає в тому, що в більшості людей у момент контакту зі своїм страхом найчастіше клітка завжди відчинена-тобто є чудова можливість для втечі і, звісно ж, більшість людей цією можливістю користуються.
Так само як у випадку з собаками, в яких сформувалася набута безпорадність, у людей формується стійка реакція втікати від власного страху, після того як перші втечі від нього виявились успішними.
Тобто, грубо кажучи, ми учимо себе втікати від страху, більше того, ми навчаємось боятися (що згодом довів Альберт Бандура своїм експериментом "хлопчик зі щурем"). Це дуже погано з одного боку і чудесно з боку іншого, оскільки якщо ми навчили себе боятися, то можна навчитися і протилежному. Звісно на практиці це не так уже й легко.
Проте, це вже зовсім інша історія, яка не вміститься у формат посту. Саме тому рекомендую ознайомитись із цією книгою, якщо вам цікава тема страхів, або бажаєте спробувати страх побороти чи хоча б вийти на стежку боротьби. Там наведено багато прикладів боротьби зі страхами і самого автора і спостережень видатних науковців свого часу.
Головна ідея, яку автор червоною ниткою провів через книгу-зустрівшись зі своїм страхом найкраще, що ви можете зробити-це добре роздивитися його. Найгірша помилка, яку ми робимо найчастіше-наша втеча від об’єкту страху. Не вчіться боятись і не вчіться втікати. Звучить начебто просто, проте так не просто робиться. Добре, що є психотерапія, а також консультації онлайн.
Якщо інформація була вам корисною-ставте лайки, коментуйте та поширюйте її в соцмережах. Для вас-це питання кількох хвилин, а для мене-можливість бути побаченим та почутим тими людьми, яким це дійсно потрібно. Як і завжди-запис на консультацію в приватні повідомлення. Побачимось та почуємось в режимі онлайн.
