Недавно в Україні постало питання закриття психіатричних закладів або скорочення штату їх працівників. Водночас у період карантину почастішали випадки неадекватних людських проявів (прогулянки містом голяка, вигуки та дещо агресивно-демонстративна поведінка в супермаркетах тощо), з’являється щоразу більше репортажів про випадки фізичного та психологічного насильства в українських родинах (побиття, вбивства, скалічення, втечі з дому дітей). Такої значної кількості цього не було раніше.
Ситуація скорочень робочих місць або зменшення заробітної платні, фінансової і психологічної невизначеності й нестабільності, соціальної ізоляції та обмеження свободи руху викликає в людей чимало дискомфорту, напруження, погіршує емоційний стан. Не всі, на жаль, здатні знайти рішення, швидко відреагувати та пристосуватися, не всі готові були до таких викликів. Не всі мали фінансові заощадження, щоб це могло психологічно та фінансово підтримати їх у ситуації, що склалася.
Період карантину було складно пережити людям із потенційно «здоровою» психікою, що ж уже казати про тих осіб, які дійсно мають встановлений психіатричний діагноз та як ніколи наразі потребують кваліфікаційної фахової допомоги психіатричного персоналу. Мені як психологу видається дуже актуальним саме зараз проведення профілактичної та ознайомчої роботи з двох напрямків.
Перший напрямок: надання населенню психологічної підтримки у ситуації стресу й невизначеності фінансового та психологічного характеру. Звісно, економічні питання теж важливі, але не входять до компетенції роботи психолога. Ми можемо тільки працювати із запитами психологічного, емоційного типу: як подолати ці труднощі, як віднайти ресурси для адаптації або займатися пошуками нових варіантів тощо.
Другий напрямок: проведення просвітницької роботи з населенням щодо інформування про перебування разом із тими, хто може поводитися як психічно «неадекватний» та доведення до відома уряду думки про хибність ухваленого рішення щодо актуальних наслідків скорочення штату психіатричних закладів.
У статті я хочу дати рекомендації, як бути, коли поряд хтось, чия поведінка може проявлятися як «нездорова», «неадекватна», що є небезпечними для життя та здоров’я цієї особи та її оточення.
1. Повага до іншого. Так, погоджуюся, коли опиняєшся в ситуації, де людина діє агресивно, невиховано та неадекватно, складно втриматися та не піддатися своїм природним імпульсам щодо самозахисту. Також нелегко залишити ще й крихту поваги до цієї особи, адже вона не поважає нас та наші особисті кордони. Так, ми звикли, що повага – це коли інша людина дотримується суспільних та етичних норм.
Водночас тут потрібно дещо знати: ця людина зараз (можливо, ситуативно перебуваючи у стані загострення або через низку причин не виходячи з нього постійно) чинить так від імені своєї хвороби. Діє не людина, а її «хвора» психіка, хвороба в ній. Ця особа не може критично оцінити себе, вас, власну поведінку, опираючись на соціальні норми та правила. Вона діє інстинктами: нападає, якщо їй лячно, може колупатися в носі, сміятися, простягати руки або підходити до вас дуже близько. Така людина не здатна оцінювати, що добре, а що – погано. Пощастить, якщо є супроводжувач, який контролює негативні прояви й цим гарантує вам спокій. При цьому супроводжувачі не завжди поряд (або не в змозі фізично втримати людину з «нездоровою» поведінкою).
До речі, у разі, якщо ви називаєте таку особу «хворою», це може викликати у неї агресію та стати приводом для нападу.
Так, я розумію, ви можете не приймати того, що ці люди потребують поваги, що вони теж є Людьми, ви можете вважати, що їхню поведінку має хтось контролювати, зокрема такий контроль повинна організувати держава. Але маємо що маємо. Наразі (а в реальності зрілої людини) ми самі відповідаємо за свої безпеку та життя.
2. Подбайте про власну безпеку. По-перше, уникайте перебування в спільній зоні з людиною, поведінка якої має описані прояви: не сідайте до одного ліфта, не заходьте до одного кабінету тощо. По-друге, якщо вкрай необхідно, тримайте дистанцію простягнутої руки. Більше про це я писала вище, у пункті один.
3. Контролюйте ситуацію. Для того, щоб ви мали можливість упоратися із тим, що трапилося, візьміть на себе відповідальність за власні комфорт та безпеку. Контролюйте ситуацію, поки ви в її межах.
4. Емоції та почуття є. Так, коли людина поводиться дискомфортно та небезпечно, у вас можуть виникнути різні негативні почуття, наприклад, огида, гнів, страх, критика та оцінювання. Це природно. Водночас ви здатні опанувати негативні емоції та самі подбати про власні спокій і безпеку, адже ваше критичне мислення розвинене краще, аніж у цієї людини.
5. Заявіть про свої кордони спокійно та ввічливо. У разі, якщо така особа наближається або робить дискомфортні для вас речі, скажіть їй про це: «Стійте там, де ви є. Не наближайтеся!» тощо. Спокійно та ввічливо. Це окреслить ваші особисті межі.
6. Просіть про допомогу сторонніх або утікайте, якщо ситуація вийшла з-під вашого контролю.
Звісно, правил може бути більше. Це основні та найважливіші. Кожен окремий випадок має бути розглянутий та вирішений індивідуально, але ознайомлений – значить озброєний.
Сподіваюся, що ситуація зі скороченням штатів психіатричних закладів розв’яжеться якнайкраще і ми матимемо безпеку та спокій. Водночас це не зніме з нас відповідальності.
Будьмо відповідальними, свідомими та добрими одне до одного!
Ситуація скорочень робочих місць або зменшення заробітної платні, фінансової і психологічної невизначеності й нестабільності, соціальної ізоляції та обмеження свободи руху викликає в людей чимало дискомфорту, напруження, погіршує емоційний стан. Не всі, на жаль, здатні знайти рішення, швидко відреагувати та пристосуватися, не всі готові були до таких викликів. Не всі мали фінансові заощадження, щоб це могло психологічно та фінансово підтримати їх у ситуації, що склалася.
Період карантину було складно пережити людям із потенційно «здоровою» психікою, що ж уже казати про тих осіб, які дійсно мають встановлений психіатричний діагноз та як ніколи наразі потребують кваліфікаційної фахової допомоги психіатричного персоналу. Мені як психологу видається дуже актуальним саме зараз проведення профілактичної та ознайомчої роботи з двох напрямків.
Перший напрямок: надання населенню психологічної підтримки у ситуації стресу й невизначеності фінансового та психологічного характеру. Звісно, економічні питання теж важливі, але не входять до компетенції роботи психолога. Ми можемо тільки працювати із запитами психологічного, емоційного типу: як подолати ці труднощі, як віднайти ресурси для адаптації або займатися пошуками нових варіантів тощо.
Другий напрямок: проведення просвітницької роботи з населенням щодо інформування про перебування разом із тими, хто може поводитися як психічно «неадекватний» та доведення до відома уряду думки про хибність ухваленого рішення щодо актуальних наслідків скорочення штату психіатричних закладів.
У статті я хочу дати рекомендації, як бути, коли поряд хтось, чия поведінка може проявлятися як «нездорова», «неадекватна», що є небезпечними для життя та здоров’я цієї особи та її оточення.
1. Повага до іншого. Так, погоджуюся, коли опиняєшся в ситуації, де людина діє агресивно, невиховано та неадекватно, складно втриматися та не піддатися своїм природним імпульсам щодо самозахисту. Також нелегко залишити ще й крихту поваги до цієї особи, адже вона не поважає нас та наші особисті кордони. Так, ми звикли, що повага – це коли інша людина дотримується суспільних та етичних норм.
Водночас тут потрібно дещо знати: ця людина зараз (можливо, ситуативно перебуваючи у стані загострення або через низку причин не виходячи з нього постійно) чинить так від імені своєї хвороби. Діє не людина, а її «хвора» психіка, хвороба в ній. Ця особа не може критично оцінити себе, вас, власну поведінку, опираючись на соціальні норми та правила. Вона діє інстинктами: нападає, якщо їй лячно, може колупатися в носі, сміятися, простягати руки або підходити до вас дуже близько. Така людина не здатна оцінювати, що добре, а що – погано. Пощастить, якщо є супроводжувач, який контролює негативні прояви й цим гарантує вам спокій. При цьому супроводжувачі не завжди поряд (або не в змозі фізично втримати людину з «нездоровою» поведінкою).
До речі, у разі, якщо ви називаєте таку особу «хворою», це може викликати у неї агресію та стати приводом для нападу.
Так, я розумію, ви можете не приймати того, що ці люди потребують поваги, що вони теж є Людьми, ви можете вважати, що їхню поведінку має хтось контролювати, зокрема такий контроль повинна організувати держава. Але маємо що маємо. Наразі (а в реальності зрілої людини) ми самі відповідаємо за свої безпеку та життя.
2. Подбайте про власну безпеку. По-перше, уникайте перебування в спільній зоні з людиною, поведінка якої має описані прояви: не сідайте до одного ліфта, не заходьте до одного кабінету тощо. По-друге, якщо вкрай необхідно, тримайте дистанцію простягнутої руки. Більше про це я писала вище, у пункті один.
3. Контролюйте ситуацію. Для того, щоб ви мали можливість упоратися із тим, що трапилося, візьміть на себе відповідальність за власні комфорт та безпеку. Контролюйте ситуацію, поки ви в її межах.
4. Емоції та почуття є. Так, коли людина поводиться дискомфортно та небезпечно, у вас можуть виникнути різні негативні почуття, наприклад, огида, гнів, страх, критика та оцінювання. Це природно. Водночас ви здатні опанувати негативні емоції та самі подбати про власні спокій і безпеку, адже ваше критичне мислення розвинене краще, аніж у цієї людини.
5. Заявіть про свої кордони спокійно та ввічливо. У разі, якщо така особа наближається або робить дискомфортні для вас речі, скажіть їй про це: «Стійте там, де ви є. Не наближайтеся!» тощо. Спокійно та ввічливо. Це окреслить ваші особисті межі.
6. Просіть про допомогу сторонніх або утікайте, якщо ситуація вийшла з-під вашого контролю.
Звісно, правил може бути більше. Це основні та найважливіші. Кожен окремий випадок має бути розглянутий та вирішений індивідуально, але ознайомлений – значить озброєний.
Сподіваюся, що ситуація зі скороченням штатів психіатричних закладів розв’яжеться якнайкраще і ми матимемо безпеку та спокій. Водночас це не зніме з нас відповідальності.
Будьмо відповідальними, свідомими та добрими одне до одного!
