Слово “нарцис” останніми роками стало синонімом чогось дуже зловіщого, майже лайливим. Хочу розібратися в цьому та розставити усе по місцях.
Допоможе нам у цьому метафора. Уявімо що всередині Вас знаходиться ваза, у яку по мірі зростання, батьки кладуть любов, підтримку, прийняття, схвалення…
Ця ваза (як серце, як легені..) є у кожного. І припустимо ця ваза, має бути заповнена на 100 відсотків. Але не всі батьки вміють бути приймаючими та люблячими. І в залежності від того, наскільки вони наповнять цю вазу, ви будете примати себе, будете стійкими до критики та на скільки будете себе цінувати. Отже якщо ваза заповнена на 70 відсотків – у людини буде присутній дефіцит любові до себе, та прийняття. І настільки ж вона буде шукати цього у оточуючих.
А буває, що батьки ставляться до дитини досить критично, знущаються, вимагають бути кращою, знецінюють ії. І тоді ця ваз буде пустою або зовсім мало заповненою. І тоді основною мотивуючою потребою буде отримання визнання та похвали від оточуючих. А в крайніх випадках – ствердження за їх рахунок. Це те що називається злоякісним нарцисизмом.
Дефіцит (заповненість на 50-80%) має майже кожен. Бо, будемо відверті, у радянськи та пострадянські часи основна тактика виховання базувалася на: нагодований, вдягнений – і слава Богу. До тонкощів виховання багато сучасних батьків приходять лише зараз.
Критерії злоякісного нарцисизму
- Маніпулятивна поведінка;
- Садистичні нахили;
- Підняття самооцінки за рахунок інших;
- Не можливість будувати близькі та довірливі стосунки.
Отже нарцисична частина є нормальною і є присутньою у кожного. Вона нам потрібна для того, щоб цінувати себе, “рекламувати” та просувати власні здібності, бути стійким до токсичної критики.