Починаючи цикл "Що не так з росіянами, які підтримують війну з Україною?" хочу описати механізми психологічного захисту колективного путіна. За основу беру те, що про ці механізми каже Ненсі Мак-Вільямс.
Роблячи психологічний портрет колективного путіна, можу виділити у нього 4-ри основні механізми психологічного захисту:
1) заперечення - відмова визнати реальність того, що викликає емоційний дискомфорт. Оці "это фейк" - це приклад заперечення. Воно притаманне маніакальній особистості. До речі, перебуваючи в маніакальному стані, люди можуть сильно заперечувати свої фізичні потреби, потребу у сні, фінансові труднощі, особисті слабкості і навіть смертність. Приклад - це їх реакція на санкції як нові можливості. Вона є маніакальною за своєю природою;
2) проекція - це процес, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як те, що приходить ззовні. Приклад: "Это вы сами себя обстреляли", "укранцы - это нацисты". Проекція - це улюблений захист параноїдної особистості;
3) розщеплення (splitting) Его - тенденція сприймати себе та світ через призму чорно-білого бачення. Це позиція, де весь цивілізований світ поганий/нацисти, і лише одні вони добрі/ рятують всіх від нацизму. Ну і ще Білорусь лукашенка, Північна Корея та Еритрея. Це типовий захист авторитарної особистості;
4) примітивна ідеалізація (і знецінення) - вони та їх армія - асболютні молодці/їм є чим пишатись. Це захист нарцисичної особистості.
Що ще потрібно знати? Ці механізми захисту дуже примітивні та потужні. Вони притаманні психіці дітей, які ще не опанували або погано опанували мову. Тобто колективний путін дійсно живе у своїй, дуже викривленій реальності. Достукатись до такої людини майже нереально.
Про емпатію.
На мій погляд, у росіян, які зараз ще підтримують війну з Україною вимкнена емпатія. Я не знаю причин цьому, це складне запитання. Для мене очевидно, що вона не спрацьовує.
Що таке емпатія? Якщо коротко, то це здатність до співпереживання. Для цього потрібно себе поставити на місце іншої людини. Росіяни на це не здатні. Нас та наших страждань для них немає. Тут можна було б сказати, що ми для них не люди, бо нас здегуманізовано їх пропагандою. Але я згадую тварин і мало кого мені завжди так шкода, як безхатніх тварин. У кого не так? А вони ж точно не люди.
Таким чином виходить, що страждання наших біженців та людей, які втратили свої домівки через хай навіть ВІЙСЬКОВУ спецоперацію для них мало що значать. І це я навіть не беру вбитих дітей та дорослих.
Так що якась колективна патологія там з емпатією, я мовчу ще про інтелектуальні здібності та критичне мислення. Бо рівень "доказів" того, що ми нацики, як вони кажуть, просто вражає. А як можна вірити тому, що наша армія і з ними бореться і обстрілює своє мирне населення? Вони ж, мабуть, вірять. Когнітивний дисонанс спрацьовує на рівні цілої великої країни.
Якщо говорити мовою психоаналізу про відсутність емпатії, то це якась колективна соціопатія або антисоціальність.
Про когнітивний дисонанс
Якщо Ви дивувались поведінці росіян, які вірять пропаганді та думали: "Ну і тупі ці росіяни!", то хочу Вам сказати, що справа там не стільки в розумі, скільки в такому явищі, як когнітивний дисонанс.
Слово когнітивний означає будь-який ментальний процес: думки, ідеї, установки тощо. Дисонанс - неузгодженість, протиріччя між ними. Коли виникає подібний стан, то він викликає у людини дискомфорт і стрес, інтенсивність яких залежить від важливості для неї ситуації. Автор цієї ідеї Леон Фестінгер провів дуже цікавий експеримент з 3-ма групами студентів. Усі вони мали виконувати тупу та монотонну роботу у ході цього експерименту, як-от: перекладати катушки зі стола та навпаки. При цьому експеримент тривав десь 2 години, а завдання спеціально підбирали такі нудні.
Студентів однієї групи (контрольної) після виконання цієї нудної роботи запитували про їх реакції на ці завдання.Інші ж дві групи просили допомогти експериментатору і розповісти наступному учаснику, який мав виконувати цю ж роботу, що вона була цікавою, щоб мотивувати його на виконання завдання. Але ніякого іншого учасника експерименту не було. Це був помічник експериментатора. Потрібно було розказати, а по суті збрехати, що виконувати ці завдання було приємно та весело тощо. Ще раз нагадую - це була неправда, бо завдання спеціально підібрали дуже нудні. За цю брехню комусь із студентів платили по 1 долару, а іншим - аж 20 (тоді, у 50-ті роки, це, мабуть, було непоганими грошима).
Таким чином, є три групи студентів і питання, кому із них найбільше сподобалось, а точніше найменше несподобалось виконувати ці тупі та нудні завдання? Як думаєте Ви?
Мої студенти зазвичай відповідали, що тим, які отримували за свою брехню 20 доларів. І помилялись. Бо найбільше подобалось виконувати цю тупу та нудну роботу тим, кому платили за неправду 1 долар.
Логіка їх поведінки приблизно така: "коли я роблю нудну роботу, потім кажу, що вона була цікавою і отримую за це майже нічого, то я лох. Відчувати себе лохом дуже неприємно, тоді краще думати, що робота була не такою вже і нудною. І взагалі - мені насправді було цікаво та корисно виконувати ці завдання."
Як кажуть соціальні психологи, людина - це істота раціоналізуюча, а не раціональна. І може знайти пояснення для будь чого.
Таким чином і росіяни, які думають, що ми "нацики" і тому нас можна вбивати, мали б визнати, що нацики - це вони. Ще їм потрібно було б визнати, що їх "доблесна" армія "рятувальників від нацизму" - це зборище воєнних злочинців. Але ця правда є дуже болючою, тому колективний_путін продовжує вірити казкам, які чує від пропаганди і вибирає знаходитись у солодкому мороці. До речі, переконувати таких людей в протилежній точці зору - це тільки підкріплювати їх переконання.
І останнє, що хочу сказати у цій публікації: "Люди, які роблять божевільні речі, не обов'язково божевільні". Це слова видатного соціального психолога Еліота Аронсона.