Бажання врятувати іншого, змінивши його, буває таким сильним і від того таким нераціональним і ранячим. В ньому скільки надії, злості, розчарування, які змінюють одне одного в безкінечному колі, якому не видно кінця. Не видно через те, що поки є надія, що ми можемо змінити іншого, ми будемо сильно старатись і безкінечно розчаровуватись. Бо істина проста - змінити іншого не в наших силах.
Колись побачила цитату, не пам‘ятаю чия- «чтобы понять нашу тщетность изменить другого, попробуйте сначала изменить себя». Зміни завжди мають бути ініційовані зсередини - людина має усвідомлювати для чого змінюватись. Зміни - це зусилля, а зусилля вимагають енергії, а енергія черпається з потреби. А так як людина тяжіє до збереження енергії, вона не буде робити того, в чому сама не бачить сенсу чи потреби. І скільки б ви не думали, що інший має робити так чи інакше, жити так як ви думаєте правильно, зробити саме той а не інший вибір, ви не зміните те, що в кінці-кінців людина зробить зі своїм життям далі. І хорошим питанням є чи взагалі потрібно іншій людині те, що ви пропонуєте. Може, їй і так нормально. І тут можна розчаруватись. Ну як це так? Як це тобі нормально? Треба ж…І тут довгий перелік того, що на вашу думку треба іншому. Але чи воно треба йому чи все-таки вам?
Після серії розчарувань все ж можна зіткнутись з власним безсиллям. Ми безсилі в тому, щоб змінити іншого, все що нам лишається це змінювати лише себе і тут в нас є всі шанси. Але ми так старанно намагаємось не відчувати безсилля і старатись ще більше і більше, щоб врешті-решт змінити того, хто можливо змін і не потребує або не готовий до них.
Підсумки: рятування - справа невдячна. Тому рятуйте себе.