Коли чую від своїх клієнтів про Всесвіт/енергію, завдяки яким виповнилися їхні бажання або прийшли можливості, то вступаю в конфронтацію з цією ідеєю, бо вважаю її неконструктивною для людини.
Чому так? Давайте розберемо. Всесвіт - це ж якась всемогутня сила, яка може виконати будь-яке бажання, потрібно тільки правильно сформулювати та/або вірити?
На жаль, не всі бажання можуть виконуватися, як би правильно ми цього не хотіли. І є щось, наприклад, смерть, з чим треба вчитися жити. З іншого боку, не всім бажанням потрібно виконуватися, наприклад, що буде, якщо маленька дитина виконає своє бажання помацати гарячий чайник?
Але найголовніша претензія далі.
У цій концепції бачу два результати:
а) бажання здійснилося. Хто несе за це відповідальність/хто молодець? Зрозуміло, що всесвіт. Те, що сама людина докладала зусиль, ніби не має вирішального значення.
б) бажання не здійснилося. Хто несе за це відповідальність/хто винний? А винна сама людина, бо вона якось не так сформулювала чи вірила.
Тобто молодець завжди Всесвіт, а винна завжди людина? Якась несправедлива схема виходить. Якщо Ви з Всесвітом команда, то діліть відповідальність справедливо.
Чи вважаєте, що Всесвіт = всемогутня сила не буде здатна винести провину? І, напевно, думаєте, що вона на Вас образиться і перестане до Вас добре ставитися, тобто ваше щастя та вдача закінчаться?
Цікавий такий уразливий і нездатний почути, якщо правильно не сказати Всесвіт. І цікаве уявлення про себе, тому що Ви у цій концепції можете винести більше провини, аніж всемогутня сила. І відмовляєтеся бачити зв'язок між тими зусиллями, які прикладаєте та позитивними результатами, які отримуєте
То що тут відбувається, якщо говорити не в парадигмі "думки матеріальні"?
Людина переносить на Всесвіт образ значущого дорослого зі свого дитинства. І використовує захисний механізм, який у психоаналізі називають поворот проти себе.
Поворот проти себе - перенаправлення негативного афекту, що відноситься до зовнішнього об'єкта, на себе. У багатьох людей є тенденція звертати проти себе негативні почуття, оскільки цей процес дає відчуття контролю над неприємними ситуаціями. Наприклад, людина міркує таким чином: «Якщо поганий я, а не партнер зі спілкування, я можу змінитись та змінити ситуацію».
Тобто це дає відчуття контролю, але водночас негативно вливає на нашу мотивацію, бо ми перестаємо відчувати себе активними авторами свого життя.
Чому так? Давайте розберемо. Всесвіт - це ж якась всемогутня сила, яка може виконати будь-яке бажання, потрібно тільки правильно сформулювати та/або вірити?
На жаль, не всі бажання можуть виконуватися, як би правильно ми цього не хотіли. І є щось, наприклад, смерть, з чим треба вчитися жити. З іншого боку, не всім бажанням потрібно виконуватися, наприклад, що буде, якщо маленька дитина виконає своє бажання помацати гарячий чайник?
Але найголовніша претензія далі.
У цій концепції бачу два результати:
а) бажання здійснилося. Хто несе за це відповідальність/хто молодець? Зрозуміло, що всесвіт. Те, що сама людина докладала зусиль, ніби не має вирішального значення.
б) бажання не здійснилося. Хто несе за це відповідальність/хто винний? А винна сама людина, бо вона якось не так сформулювала чи вірила.
Тобто молодець завжди Всесвіт, а винна завжди людина? Якась несправедлива схема виходить. Якщо Ви з Всесвітом команда, то діліть відповідальність справедливо.
Чи вважаєте, що Всесвіт = всемогутня сила не буде здатна винести провину? І, напевно, думаєте, що вона на Вас образиться і перестане до Вас добре ставитися, тобто ваше щастя та вдача закінчаться?
Цікавий такий уразливий і нездатний почути, якщо правильно не сказати Всесвіт. І цікаве уявлення про себе, тому що Ви у цій концепції можете винести більше провини, аніж всемогутня сила. І відмовляєтеся бачити зв'язок між тими зусиллями, які прикладаєте та позитивними результатами, які отримуєте
То що тут відбувається, якщо говорити не в парадигмі "думки матеріальні"?
Людина переносить на Всесвіт образ значущого дорослого зі свого дитинства. І використовує захисний механізм, який у психоаналізі називають поворот проти себе.
Поворот проти себе - перенаправлення негативного афекту, що відноситься до зовнішнього об'єкта, на себе. У багатьох людей є тенденція звертати проти себе негативні почуття, оскільки цей процес дає відчуття контролю над неприємними ситуаціями. Наприклад, людина міркує таким чином: «Якщо поганий я, а не партнер зі спілкування, я можу змінитись та змінити ситуацію».
Тобто це дає відчуття контролю, але водночас негативно вливає на нашу мотивацію, бо ми перестаємо відчувати себе активними авторами свого життя.
