Літо – найбільш бажана й улюблена пора року. Його ще називають порою відпусток, бо є шанс відпочити й поніжитися на сонечку. У цьому випадку «виграють» діти, бо вважається, що відпочинок на морі – це корисно, тож обов’язком батьків є організувати поїздку на море, щоби взимку діти не хворіли. Але якщо дітей нема або діти виросли, то в дорослих завжди є важливіші справи у житті, аніж мандрівка в гори чи до моря. У час матеріалізму та досягнень ми маємо багато планів, а на відпочинок часу обмаль. Нам треба як не ремонт в квартирі зробити і меблі купити, то конче заробити на авто чи дітям-студентам на достойну освіту зібрати грошей. І так ми крутимося, наче білки в колесі, і за клопотами забуваємо, що відпочивати потрібно, бо людський організм має накопичувальний ресурс: якщо ми якісно відпочинемо, то будемо більш ефективними, а без відпочинку цей ресурс не відновити.
Як правило, молодші мають більше часу на відпочинок: під час канікул студенти можуть і кілька місяців відходити від навчального навантаження, їздити в різні краї в пошуках нових вражень чи займатися фізичною працею, аби «провітрити мізки» перед наступним курсом.
Пізніше молодь одружується, проводить медовий місяць, і настають суворі трудові будні: треба працювати, щоб утримати родину, треба грошей, щоби виховати дитину, і так далі. Життя нагадує замкнене коло, і що більше людина в ньому бігає, то менше задоволення отримує.
Якщо українці відпочивають один раз на рік, то це вже перемога. А якщо й відпочинок організували, чи є той відпочинок якісним?
Здається, що більш активно ми працюємо і маємо рухливу роботу, то більш спокійним і врівноваженим має бути відпочинок – як кажуть у Львові, «лежати і не рухатись». Але це не запорука якісного відпочинку. Організм відчуває стрес, бо для нього щось змінюється. Він може нам сигналізувати, але чи ми його зрозуміємо? Ми приїжджаємо із відпустки і відчуваємо, що полегшення і припливу енергії нема, проте списуємо це на те, що було замало часу, аби «відійти», затягуємо рукави і знову до праці.
Так часто трапляється тому, що упродовж цих восьми чи десяти днів, замість розслабитися і відпустити всі проблеми, ми плануємо, що будемо робити, коли повернемось додому, які завдання перед собою поставимо та як будемо їх виконувати.
Якщо так робити, то коли наш мозок має відпочивати? Тут час говорити про синдром емоційного вигорання. Це стан фізичного, емоційного та розумового виснаження. Ми відчуваємо дратівливість, мало спимо або, навпаки, – хочемо багато спати. У нас знижується мотивація, ми самі не знаємо, чого хочемо, та відчуваємо себе некомфортно. Причиною може бути тривале навантаження чи кризові ситуації. Наприклад, на роботі дають багато завдань з малими термінами виконання, від нас вимагають максимум уваги, витримки і відповідальності, іспити у виші чи проблеми з батьками/дітьми/дружинами/чоловіками.
Це вважають початковим рівнем емоційного вигорання. Аби зупинити цей процес, варто взяти декілька днів вихідних, а ще краще – відпустку. Також добре допомагають заняття спортом. Важливо розуміти свої ресурси і те, що в таких ситуаціях вам допомагає: смачна кухня, добрий фільм, шопінг, душевна бесіда із друзями в улюбленому місці, виїзд на природу або ж фізична робота на дачі чи городі. Головне знати і розуміти, що, коли такі стресові ситуації повторюються постійно, а ви нічого з цим не робите, вигорання стає хронічним і переходить на рівень розладу.
Буває, що ми настільки втомлені, що вирішуємо піти на лікарняний. Бо якось не випадає сказати шефу, що ти втомлений, а от хвороба точно не викличе зайвих запитань. Та навіть коли ми на це наважились, то лікарняний може і не спрацювати, якщо в людини надмірні вимоги до себе і вона відчуває провину за те, що «шлангує» тоді, коли інші зашиваються на роботі. Ми не зможемо вийти зі стану стресу і вилікувати синдром емоційного вигорання.
Не важливо, скільки у вас грошей у гаманці, важливо уміти організовувати собі відпочинок. Можна поїхати в дорогий пансіонат на море чи в Карпати, а можна й з друзями піти в гірський похід чи «дикунами» пожити біля берега моря. Можна в село до родичів, у гості до друзів у сусіднє місто. Головне – відпустити проблеми, дати відпочити собі фізично та психічно. Тоді фраза «Так провели відпустку, що треба відпочити», точно буде не про вас.