Коли говорять про можливі чи неможливі зміни в людській особистості, то перш за все мають на увазі якість негативні прояви її характеру, поведінки. Насправді особистість - набагато більш складне та багатогранне утворення і для того, щоб зрозуміти, чи змінюється воно з часом, слід розглянути його більш детально.
Особистість складається із темпераменту, характеру, здібностей, спрямованості, самосвідомості. Єдина складова особистості, яка не змінюється, - це темперамент.
Темперамент визначається як динаміка протікання психічних процесів - збудженні і гальмування - у корі головного мозку. Вплинути на ці процеси людина не може. Наприклад, якщо вона народилася меланхоліком зі слабкою нервовою системою, неврівноваженістю процесів збудження і гальмування (з переважанням першого), то ніякі сили, ні зовнішні впливи, ні сильне бажання, не зроблять з неї сангвініка, який характеризується сильною нервовою системою і врівноваженими процесами збудження і гальмування.
Решта складових особистості змінюються. Поговоримо про це детальніше.
В основі такої складової особистості як здібності лежать задатки. Вони являють собою особливості роботи першої та другої сигнальних систем і функціонування аналізаторів. Якщо людина народилася із сильними задатками до якогось виду діяльності, наприклад, малювання, і буде розвивати їх (власне кажучи, малювати), то задатки переростуть у здібності. Якщо ж вона не буде розвивати задатки, то вони у здібності не переростуть.
З іншої сторони, якщо людина народилася без сильних задатків до малювання, але захоче навчитися малювати, буде постійно тренуватися у цій діяльності (зображувати різноманітні фігури, використовувати багатство кольорів, експериментувати з фактурами), то з часом її малюнки ставатимуть все кращими й кращими.
Отже, здібності людини можуть змінюватися, якщо їх розвивати в спеціальній для того діяльності та мати до того бажання.
Наступна складова особистості - характер. Він складається із рис характеру, які поділяються на:
- інтелектуальні (кмітливість, вдумливість);
- емоційні (романтичність, вразливість, чуйність);
- вольові (наполегливість, рішучість);
- моральні (чесність, порядність);
- мотиваційні (зацікавленість, прагматизм, обачність);
- пов'язані зі ставленням до навколишнього світу (переконаність, принциповість);
- пов'язані зі ставленням до діяльності (активність, ініціативність, цілеспрямованість);
- пов'язані зі ставленням інших людей (альтруїзм, справедливість);
- пов'язані зі ставленням до себе (самолюбство, вимогливість до себе);
- пов'язані зі ставленням до речей (акуратність, бережливе ставлення).
Всі риси характеру формуються у ранньому віці та залишаються відносно стабільними на протязі життя, але можуть змінюватися під впливом умов:
1) різних життєвих обставин;
2) включення у певні соціальні групи;
3) заняття специфічною діяльністю.
Наприклад, людина могла бути егоїстичною, неакуратною і сором'язливою. У її житті сталася психотравмуюча ситуація, а саме важко виліковна хвороба. Будучи егоїстичною, вона очікувала такого самого ставлення і від інших людей, вважаючи, що її горе буде їм байдуже. Але зустрілася із співчуттям і реальною допомогою багатьох людей. Не стільки хвороба, скільки турбота про неї інших, в тому числі чужих людей, змусила її задуматися над власною особистістю, проаналізувати своє ставлення до людей і змінила егоїзм на альтруїзм, породила прагнення теж допомагати іншим.
Будучи неакуратною, ця людина потрапила у сім'ю (наприклад, вийшла заміж), де всі члени родини у всьому проявляють акуратність. З часом і вона сама стане більш акуратною, оскільки людина схильна наслідувати тих, із ким постійно взаємодіє.
Маючи таку рису характеру як сором'язливість, людина була включена у діяльність, що вимагала від неї постійного особистісного спілкування із різними людьми. З часом ця діяльність нівелювала в людині сором'язливість, замінивши її на комунікабельність.
Як видно із прикладів, характер може не лише змінюватися за певних умов, але й робити це без бажання на те самої людини. Що ж стосується особистісної мотивації до змін характеру, тут діє правило: людина змінюється тоді, якщо те, якою вона є, створює для неї проблеми.
Якщо через власний характер або поведінку в людини проблем немає, у неї не буде мотивації до змін. Для чого людині змінюватися, якщо все й так нормально? Тож, якщо ви хочете змінити характер людини, породивши в ній внутрішню мотивацію до змін, створіть для неї відповідні проблеми або, якщо вони в людини вже є, не вирішуйте їх замість неї.
Наприклад, чоловік не хоче працювати. Дружина з ним свариться, але йде працювати на ще одну роботу, забезпечуючи матеріально сім'ю, включно зі своїм ледачим чоловіком. Чи буде в нього мотивація до змін? Звичайно, ні. Людина, яка не працює, має конкретні проблеми - їй немає за що купити матеріальні блага, в тому числі їжу. Дружині залишається тільки не вирішувати ці проблеми замість чоловіка. Рано чи пізно, він захоче їсти і йому доведеться шукати собі роботу. Коли ж він її врешті знайте, дружині слід хвалити його, заохочувати, підбадьорювати, тим самим виховуючи і стимулюючи в ньому цілеспрямованість і працьовитість. І, звичайно ж, не варто сподіватися, що риса характеру, з якою людина прожила все своє життя, зміниться на протилежну за один день. Для усього потрібен час. Якщо ви хочете сформувати якусь рису характеру в іншої людини, спробуйте спершу сформувати якусь рису характеру в собі. Ви відчуєте, на скільки важко змінюватися. Важко, але можливо.
Самосвідомість як структурний компонент особистості складається із:
- знань (думок) людини про себе;
- ставлення до себе на основі цих знань;
- готовності певним чином діяти, поводитися відповідно до цих знань і ставлення.
Наприклад, жінка вважає себе красивою. На основі цього знання про себе вона високо оцінює свою зовнішність, позитивно до неї ставиться. Це дає їй підстави поводити себе впевнено при взаємодії з чоловіками, не соромитися, фліртувати, поводити себе відкрито. І не має значення, чи красивою жінка є об'єктивно. Головне - вона сама вважає себе такою, а тому й поводить себе, як гарна жінка. Навколишні ж люди, відчуваючи її позицію по відношенню до себе, теж починають бачити в ній красиву жінку.
Самосвідомість, як і характер, теж формується у перші роки життя і залежить від того, що про дитину казали та як до неї ставилися батьки. Продовжуємо приклад краси. Якщо батьки казали своїй доньці, що вона красуня, тато дивився на неї зі щирим батьківським захопленням, то вона вважатиме себе красивою, не залежно від того, чи являється вона такою об'єктивно. Якщо ж батьки казали дівчинці, що вона не дуже вже й красива, вказували на недоліки її зовнішності, вона буде вважати себе «бридким каченям», незважаючи на об'єктивну реальність. Саме тому так важливо оцінювати дітей позитивно, адже вони в силу вікового психологічного розвитку, ще не можуть скласти думку про себе самостійно, а тому складають її на основі слів і ставлення значимих дорослих: батьків, вихователів, вчительки.
По мірі дорослішання людина навчається все краще розбиратися у собі, порівнювати себе, свої успіхи з іншими людьми і може прийти до думки, що батьки помилялися на рахунок неї. Можливо, насправді вона являється більш розумною/дурною, талановитою/бездарною, доброю/злою, ніж вона про себе думала на основі слів і ставлення значимих дорослих. Тоді відбувається переоцінка себе, проходять зміни в самосвідомості, а відтак і в поведінці.
До спрямованості як компоненту особистості відносяться: потреби, мотиви, переконання, життєві цілі та плани, світогляд, цінності, бажання, потяги, установки. Й усі вони не лише змінюються із часом, але роблять це найлегше та найшвидше за решту компонентів. І всі вони здійснюють безпосередній вплив на поведінку людини.
Візьмемо для прикладу цінності. Людина значну частину свого життя могла будувати кар'єру, не задумуючись про створення сім'ї, народження дітей і відвідування батьків щонеділі. Тому, що ці речі не входили в систему її цінностей. Але під впливом певних обставин або чергової вікової кризи людина могла зрозуміти, що їй набридло дертися кар'єрними сходами, що вона хоче сімейного затишку й тепла; що вона не хоче літати по світу з метою саморозвитку чи матеріального збагачення, а хоче сидіти в кріслі перед каміном і пити м'ятний чай у колі родини. Зміна цінностей, як і решти компонентів спрямованості, призводе до змін у поведінці. Для змін у системі спрямованості потрібні ті ж самі умови, що й для зміни характеру.
Підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що людина складається із величезної кількості компонентів, більшість із яких змінюється, а, отже, і сама людина змінюється. Для змін потрібні відповідні умови та час.
Оверченко Аліна
