Психологический порлат Psy-practice

Чи існує вибір? Коли його втрачаємо?

Всім привіт, дорогі друзі! З вами Іван Рудий ( @rudyi.psy )! 

Нещодавно прочитав чергову книгу одного з найулюбленіших психологів та не менш прекрасного філософа Еріха Фромма «Душа людини». Книга викликала ряд думок, якими і спішу поділитися з вами, мої читачі!

Звісно для більш детального розуміння та створення власних вражень завжди раджу читати першоджерела самотужки, проте одна із багатьох тем, піднятих у книзі, виявилась настільки цікавою, що оминути її у моєму блозі просто неможливо.

Ця тема стосується проблеми життєвого вибору, того як ми здійснюємо його, як побоюємось здійснити та до чого призводить наше постійне зволікання з прийняттям рішення.

В першу чергу напишу, що за законами логіки навіть у самій назві посту «Чи існує життєвий вибір? Коли ми його втрачаємо?» друге запитання автоматично дає відповідь на запитання перше. Це важливо розуміти, пам’ятати і від цього відштовхуватися.

-Чи можемо ми втратити вибір у повній мірі?

-Звісно ж ні! Проте дуже часто варіанти вибору, які постають перед нами в різних життєвих ситуаціях втрачають для нас будь-яку привабливість, тобто зовсім нам не подобаються. Саме в такому значенні і можна говорити про втрату людиною життєвого вибору.

Тож коли цей вибір втрачається? Е.Фромм наводить кілька прикладів.

Один молодий чоловік, розповів таку історію. Якось він зустрів милу дівчину, в яку безальтернативно закохався. Він захотів повести її під вінець і це рішення юнака його заможними та консервативними батьками було прийняте не дуже схвально. Цілком ймовірно, що їх не влаштовував статус дівчини чи її родини, проте причини не грають важливої ролі.

Батько хлопця, впевнившись в рішучості юнака, запропонував на деякий час відкласти весілля, з можливістю провести його потім. Натомість він запропонував сину поїхати у тривалу подорож країнами Європи, начебто для того, щоб побачити світ та набути життєвого досвіду.

Хлопець, не надто вагаючись, прийняв пропозицію батька і покинув межі країни. Він продовжував вести листування з коханою, проте уже через деякий час його тривалої подорожі листи ставали все коротшими і надходили все рідше.

Європейська подорож дійсно сподобалась юнаку і вже напередодні  повернення хлопець пише листа нареченій, в якому розриває стосунки і аргументує це втратою відчуттів.

Звісно ж, впевнений у власній самостійності, хлопець переконаний, що це рішення було ним прийняте напередодні його повернення додому. Втім це було зовсім не так. Десь в глибині душі він розумів, що рішення порвати з нареченою було прийняте разом зі згодою на європейську подорож. Тобто це відбулось в момент його вагання, а також в момент компромісу з батьками у вигляді перенесення вінчання на невизначений термін.

Варто сказати, що доля юнака склалася зовсім непогано. Він одружився на дівчині із заможної сім’ї, яка вже була обрана батьками. Потім влаштувався на хорошу посаду у доволі велику компанію, власником якої був чи то тесть, чи хтось із його родичів.

Чи став він щасливим кінець кінцем? А як ви думаєте, зважаючи на те, що з певними душевними муками цю історію чоловік розповідав спеціалісту, та й на те, що час від часу він повертається до моменту прийняття цього важливого рішення?

Подібний приклад прийняття рішення спостерігається у чоловіка, який твердо вирішив кинути палити та вживати алкоголь. Уже через короткий проміжок часу він йде на вечірку, де всіх цих «благ» буде у надлишку і він про це знає. На вечірці він, звісно ж, спокуситься на цигарку, або чарку, або і на те, і на інше, з твердою впевненістю, що саме зараз він прийняв це рішення:  «Зараз я це собі дозволю, а потім не буду».

До цього прикладу мені згадується думка відомого психотерапевта Володимира Леві, яка стосується шкідливих звичок і паління зокрема. Автор в одній зі своїх книг писав, що із палінням може бути тільки два діаметрально протилежні типи взаємовідносин – ти або палиш, або ні, інші варіанти-це самообман.

Як ви думаєте, коли саме чоловік прийняв рішення, що він дозволить собі заборонене раніше? В багатьох випадках можна сказати-він буде впевнений, що прийняв це рішення уже перебуваючи на вечірці і взявши до рук цигарку. А як насправді? Думаю, ви вже здогадуєтесь.

В подібних ситуаціах трапляється так, що ми часто можемо відкладати прийняття важливого рішення на потім. Іноді ми відкладаємо до того моменту, поки хтось не прийме це рішення за нас. В такому випадку можна змиритися з реальністю (залишивши собі хоча б якісь інструменти для її зміни), або ж тішити себе ілюзіями (заперечуючи реальність).

За версією Еріха Фромма поведінка, зображена в останньому прикладі спостерігалась у Гітлера та його воєначальників. Вони, заздалегідь знаючи про свій неминучий програш у Другій світовій війні, продовжували вести бої шеренгами солдат, які автоматично перетворювались на безглузді жертви заперечення реальності.

Завершити роздуми на тему вибору хочеться чудовою метафорою Еріха Фромма: «Хороший шахіст заздалегідь знає, що він програв, ще задовго до завершення партії. Поганий грає до самого кінця, заперечуючи програш і тим самим заперечуючи реальність.»

Будьте хорошими шахістами, дорогі читачі, і пам’ятайте-розпізнавши поразку вчасно можна дуже швидко розпочати нову партію. В програній партії сенс гри уже втрачено.

Якщо мої роздуми, як і думки Еріха Фромма, були вам корисними-ставте лайки, коментуйте та підписуйтесь на мої сторінки в соцмережах. І найголовніше-будьте щасливими!

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку