… ми проживаємо їх життя без сорому та вибачень (Бендер Е.Х.)
Феномен антигероїв протягом тривалого часу дуже активно експлуатується у засобах масової інформації. Вони основні персонажі (протагоністи) кіно та літератури (Родіон Раскольніков, Холден Колфілд, Волтер Вайт, Грегорі Хаус), які не мають конвенційних якостей, що притаманні класичним взірцевим героям, і на противагу останнім мають багато соціально небажаних якостей, а інколи і взагалі можуть бути соціопатами чи антисоціалами. Однак від цього вони не перестають бути менш популярними. В цій короткій статті хотілось би розглянути деякі психологічні особливості типових антигероїв та спробувати зрозуміти чим вони так привабливі для своїх шанувальників.
Енциклопедія Британіка стверджує, що антигерої починають з’являтися в творах грецьких драматургів, римських сатирів, а далі і в літературі епохи Відродження. Щоправда сам термін вперше було вжито в 1714 році. Подібний концепт знайшов своє відображення в творах Лорда Байрона і отримав назву байронічний герой. Згідно Маколей Т.Б. це “горда, примхлива, цинічна людина, із зневагою на обличчі та стражданням у серці, яка непримиренна у помсті та здатна до глибокої любові”.
У сучасній психології феномен антигероїв корелює із констеляцією рис, що має назву темна тріада (the dark triad) і складається з нарцисизму, психопатії та макіавеллізму. Тут варто коротко розглянути компоненти темної тріади.
Здоровий нарцисизм підтримує баланс між самооцінкою, що виростає з адекватної здатності долати внутрішні небезпеки, та залежністю від зовнішної підтримки зі сторони батьків або інших авторитетних фігур. Таким чином, дитина із здоровим нарцисизмом зростаючи незалежною любить себе, не лише тоді коли відчуває любов зі сторони інших, але і тоді коли відчуває, що її відкидають. Довідник американської психіатричної ассоціації описує осіб з надмірним нарцисизмом наступним чином: відчуття надмірної важливості та унікальності, постійні фантазії про необмежений успіх, ексгібіціоністська потреба у постійній увазі та захопленні, характерні відгуки на загрозу самооцінці, характерні порушення міжособистісних стосунків, коливання між крайніми ідеалізацією та знецінюванням, обмежена емпатія. Унікальний вклад нарцисизму у темну тріаду полягає у відчутті особою переваги над іншими. Це відчуття проявляється в переконаності у тому, що нарцисична особа однозначно краще за інших і заслуговує більше поваги та визнання від свого оточення.
Психопатія як поєднання антисоціальної поведінки та емоцій, сюди включаються слабкий аффект, низький рівень співчуття, низький рівень страху, егоцентризм, експлуатаційність, маніпулятивність, імпульсивність, агресія та злочинність.
Макіавеллізм отримав свою назву від фамілії італійського дипломата Нікколо Макіавеллі. У своїй праці “Державець” Макіавеллі запропонував ряд стратегій для встановлення та утримання політичної влади. Ці стратегії були вельми прагматичними та відхилялись від традиційних соціальних чеснот і з часом почали асоціюватись із оппортуністичною та оманливою “макіавеллівською” особистістю. Якщо нарцисизм включає в себе надмірне самозвеличення, а психопатія антисоціальну природу з дефіцитом співчуття, то макіавеллізм характеризується маніпулятивністю, корисливою соціальною стратегією з трьома основними компонентами: цинізм, маніпулятивність та ідея, що ціль виправдовує засоби.
Темну тріаду можемо простежити на прикладі відомого антигероя Дектсера Моргана, який працює судмедекспертом у сфері аналізу бризків крові у поліції Майамі. На перший погляд він звичайна людина, але у Декстера є “темна сторона” – він вбиває злочинців, яким вдалось обійти систему правосуддя. Згідно кодексу свого батька Декстер намагається вбивати лише винних. Для цього він вистежує своїх жертв і збирає докази їх винності. Переконавшись у цьому Декстер викрадає їх і ритуально вбиває.
На офіційному сайті серіалу написано: “Він Декстер Морган, улюблений серійний вбивця кожного”. Подібний слоган відображає парадокс, який утворюється завдяки цьому контроверсійному персонажу. На певному етапі глядачі, починають симпатизувати серійному вбивці психопату. Вони вболівають за Декстера більше ніж за поліцію, яка його шукає. Глядачі стають на сторону Декстера, тому що бачать в ньому не стільки монстра, скільки героя, який має особистісну патологію і спрямовує її у русло начебто соціальної справедливості. Але бачимо, що Декстер не може називатись героєм, бо герой не бреше, не маніпулює, не порушує закон, не вбиває. Отже, він антигерой, тобто той, хто своїм життям не відповідає образу героя, але таким вважається. І в цьому напевне і полягає парадокс антигероїв.
Образ антигероя переповнений моральних протиріч, бо він є спробою поєднати непоєднуване. І власне цей резонанс, ця динаміка яскраво виокремлюється на тлі класичних героїв, які сповнені високих ідеалів і передбачувані у своїх судженях та діях. Але питання все ж таки стоїть: чим приваблюють антигерої? Ось декілька причин.
По-перше, треба сказати, що в багатьох випадках історії антигероїв банально цікавіші, бо вони нестандатрні та несподівані. Сюжет книги або кіно більше захоплює, коли протагоніст виходить за межі стереотипного поведінкового репертуару. Наприклад: Шерлок Холмс, який вживає наркотики та зневажає поліцію, але геніально розплутує кримінальні справи; гротескний образ доктора Хауса, який мінімізує контакт зі своїми пацієнтами, а часом і зовсім їх уникає, для кращого та об’єктивнішого лікування.
По-друге, антигерої розмивають кородони між типовою діадою “добро-зло”, тим самим створюють нові альтернативи: добре зло, погане добро, меньше зло, більше зло і т.д. Вони змішують чорне та біле. Вони стимулюють наше мислення і максимально загострюють моральну дискусію (чи може серійний вбивця бути добрим? чи може висококваліфікований лікар, який рятує сотні життів, ненавидіти людей? чи можна боротись за справедливість несправедливими методами?). Таким чином антигерої допомагають ширше дивитись на речі.
По-третє, антигерої нагадують нам, що всі ми люди і ніщо людське не є для нас чужим. Вони не намагаються заперечувати в собі власні недоліки, бо приймають їх та живуть з ними. Часом аж занадто. Наприклад: незграбний Гомер Сімпсон, який заради їжі та пива легко нехтує своїми обов’язками і не особливо цим переймається.
По-четверте, антигерої дають нам можливість зрозуміти та спробувати відчути свободу від соціо-культурних тягарів. Свого часу Фройд у своїй роботі “Невдоволеність культурою” відмітив, що чим більше людина соціалізується, тим більше вона підпорядковує себе суспільним нормам та правилам, а це в свою чергу може призводити до неврозу. Антигерої дозволяють нам відчути цю свободу, та побути у шукрі лиходія, який аморальними способами досягає моральних цілей і не шукає вибачень, бо не відчуває себе винним.
Отже, бачимо, що антигерої є носіями парадоксів та протирічь і саме тому для декого вони є звичайними лиходіями, а для інших - справжніми героями.
Використані джерела:
1. Bender E.H. Rise of the Antihero. Доступ з: www.psychologytoday.com/blog/broadcast-thought/201309/rise-the-antihero
2. Encyclopedia Britannica. Доступно з: www.merriam-webster.com/dictionary/antihero
3. George S. (2013). Tolstoy Or Dostoevsky: An Essay in the Old Criticism. New York: Open Road. pp. 197–198.
4. Jonason P.K., Webster G.D., Schmitt D.P., Norman P. Li, Crysel L. The Antihero in Popular Culture: Life History Theory and the Dark Triad Personality Traits. Review of General Psychology. - 2012, Vol. 16, No. 2, 192–199. Доступ з: www.dailytargum.com/inside_beat/the-psychology-of-anti-heroes/article_04df619e-2c65-11e3-8636-001a4bcf6878.html
5. Волкан В. Расширение психоаналитической техники: руководство по психоаналитическому лечению / науч. ред. русского изадания проф. Михаил Решетников. – СПб.: «Восточно-Евпропейский Институт Психоанализа», 2012. – 352 с.
