Всім привіт, дорогі друзі! З вами @rudyi.psy
Сьогодні поговоримо про досить неприємне явище, яке все частіше зустрічається в медіапросторі та суспільних дискурсах між колегами у галузі психологічної науки. Тема світоглядних баталій, які розділяють психологію сучасності існувала завжди, проте надзвичайно яскраво вона проявляється в епоху соцмереж.
В першу чергу скажу, що все, що буде описано далі стосується тільки спеціалістів у галузі психологічної науки, тобто людей у яких є базова освіта психолога, або практичного психолога та післядипломна освіта у вигляді спеціалізації певної із психотерапевтичних шкіл.
Всіх так званих "експертів", які закінчили місячні курси "найкращий психолог" я не вважаю ні спеціалістами-психологами, ні колегами не залежно від їхньої популярності та кількості підписників у соцмережах.
Кілька місяців тому я вирішив поглянути на список вакансій, які пропонують для роботи психологам в Україні і наткнувся на цікаве запрошення одного психологічного центру. "Візьмемо практичного психолога. Досвід роботи-від 2-х років. Не гештальт!"
Стало цікаво чому саме не гештальт? Можливо у них був досвід спільної роботи, який не виправдав очікувань, можливо вони не вірять в ефективність гештальт-терапії чи щось в тому роді.
Якщо опиратися на власний досвід скажу- моїм першим психологом був гештальт-терапевт, який дуже допоміг, тому я не можу сказати, що гештальт-терапія не допомагає. Хоча для більшої об'єктивності скажу-її методи роботи мені не сподобалися і я пішов іншим шляхом.
Одразу ж пригадав одного з моїх клієнтів, який попросив проводити з ним сесії методами когнітивно-поведінкової терапії. Звісно я відмовив, оскільки працюю в галузі клієнтцентрованої терапії (кожен працює з тим, на що вчився і що вміє). Втім мене зацікавило чому в нього виникло це прохання і чому саме кпт.
Згодом я зрозумів звідки прохання прийшло. Справа в тому, що кпт широко представлена в медійному сегменті (до речі гештальт-терапія також). А ще я зустрів з боку різних психологів чимало представлень протилежних їм психотерапевтичних шкіл, при чому в доволі негативному контексті: "Наша школа працююча, їхня школа-фу!"
Чому психологи знецінюють працю колег із інших шкіл? Чи керуються вони власними переконаннями, дослідженнями або ж сліпою погонею за клієнтами? Давайте розбиратися!
Спостерігаючи за розвитком практичної психології та її представлення з боку різних шкіл у медіапросторі я з впевненістю можу сказати, що все частіше зустрічається дискредитація знань спеціалістів минулого та сьогодення на користь певних шкіл практичної психології.
Чи будь-який представник "найпопулярнішої", "наймейнстрімнішої", "найефективнішої" школи буде вмілим спеціалістом? Думаю, що ви знаєте відповідь.
Одні звинувачують колег із протилежних таборів у антинауковості, інші звинувачують перших у обмеженості, треті звинувачують усіх у неефективності обраного напрямку. Хто правий, хто ні, хто помиляється, а хто робить вигляд, що на 100% знає як працює людська психіка?
Дехто піднімає питання ефективності психотерапії як найважливішого критерію для існування, або зникнення певної школи, принаймні в практичній роботі психологів та психотерапевтів. Можливо вони й праві, але не берусь стверджувати напевно через один факт, який залишають упущеним.
Що стосується подібного роду досліджень, то найбільше в цьому плані постраждала психоаналітична школа (читайте дослідження ефективності різних напрямків психотерапії). Що стосується агресивно налаштованих психологів сучасності (такі також є), то напевно в психоаналіз каміння не кидав хіба що лінивий.
А виграє у порівнянні досліджень ефективності різних напрямків психотерапії саме КПТ. Втім мало хто з її послідовників зауважує на тому, що методи роботи КПТ (як один з останніх напрямків) досліджувалися найчастіше і найбільш легко піддаються оцінці в плані ефективності.
КПТ найбільше підходить для клінічних випадків із яскраво вираженими симптомами розладів психіки і пом'якшення або усунення симптомів порушення дає яскраву картину ефективності для послідовників цієї течії. А як щодо звичайних людей без яскравих патопсихологічних відхилень, яким цілком підходять інші різновиди психотерапії?
Мало хто з критиків протилежних психотерапевтичних шкіл звертає увагу на те, що послідовники психоаналізу першими зробили акцент на розвиток того напрямку психології, який мав на меті безпосередню зміну психіки індивіда задля покращення його життя. Умовно я б виділив дві інші гілки розвитку психології – експериментальну та соціальну, але перед ними постають зовсім інші завдання.
І нехай метод вільних асоціацій, боротьба з супротивом чи тлумачення сновидінь як методики далеко не завжди виправдовують свою ефективність у роботі з клієнтом (у класичному психоаналізі «пацієнтом») психоаналітики описали наявність захисних механізмів психіки, за що сучасні психологи як мінімум повинні бути вдячними.
Кожен хто працював з клієнтом, незважаючи на напрямок школи, в тій чи іншій формі зустрічався із цими захисними механізмами, якщо був уважний у своїй роботі.
А як вам ідея поєднання когнітивних упереджень із захисними механізмами психіки, їхня взаємозалежність та схожість? В певних спеціалістів це може розірвати мозок. Вони будуть аргументувати: "Тому що когнітивні упередження існують, а все, що пов'язане з психоаналізом-це фу!"
А якщо дослідження ефективності психотерапії не можуть бути єдиним критерієм для існування певної психотерапевтичної школи? А раптом існують методи роботи певних шкіл, ефективність яких не перевірялась в силу неможливості створення відповідних умов для оцінки? А школи із такими методами роботи досі існують.
Всі ці питання в свій час також піднімав Карл Роджерс. Згодом він запропонував визначати ефективність психотерапії на основі оцінки клієнтів їхнього наближення від «Я-реальне» до «Я-ідеального», тобто процесу, коли клієнти ставали тими, ким вони хотіли бути, або змінювали уявлення про бажаних себе.
Через це на Роджерса також посипалась хвиля критики з протилежних таборів, мовляв клієнт не може бути надійним мірилом оцінки ефективності власної психотерапії. А хто ж тоді може бути мірилом: спеціаліст чи певна обчислювальна машина (наприклад електроенцефалограма)? Згодом почалась епоха обчислень людських реакцій, емоцій та процесів у мозку. І лавровий вінець у методах боротьби з людськими проблемами сучасності взяла згадана раніше когнітивно-поведінкова терапія.
Взявши на озброєння різного роду дослідження та вимірювання реакцій мозку на певні збудники прихильники даного напрямку визначили протоколи роботи з певними порушеннями у психіці індивіда. Втім все частіше послідовники найпоширенішої психотерапевтичної школи сучасності, особливо схильні до знецінення інших напрямків психотерапії, демонструють ці протоколи роботи як доказ єдиноправильності їхніх методів роботи.
Часто вони праві і їхні методи роботи дійсно допомагають там, де інші безсильні. Але це твердження стосується не тільки їхньої школи психотерапії. А раптом Карл Роджерс, практикуючи безумовне прийняття та безоціночне ставлення до клієнта, був правий керуючись філософією «Постановка діагнозу далеко не завжди корисна. Вона часто шкодить клієнтові». А раптом Зігмунд Фрейд був правий висловлюючи думку, що медична освіта не так допомагає, як шкодить освіті психологічній (в його уявленні психоаналітичній).
Ми живемо в епоху постійного знецінення, як стверджував автор книги «Смерть експертизи. Як інтернет вбиває наукове знання?». Ми руйнуємо старі уявлення про світ, часто не створюючи нічого натомість. Як обожнюють підкреслювати прихильники скептицизму сучасності «Ми не зобов’язані доводити те, чого існує». Прекрасний аргумент для руйнації колишніх уявлень про світ без надання будь-якої альтернативи. Втім іноді вона надається в такому жахливому вигляді, що краще б не говорили нічого.
А раптом не всі протоколи роботи складені на основі досліджень, а раптом висновки зроблені на основі цих досліджень є не зовсім правильними? Навіть величні науковці не застраховані від логічних помилок у вигляді підміни понять, виключення третього і т.п. Постійне спростування відомих експериментів минулого у галузі психології- яскраве тому підтвердження.
Наприклад у книзі «Червона таблетка» відомий і дуже талановитий психотерапевт Андрій Курпатов наводить приклад дослідження, яке начебто заперечує свободу волі та поняття Особистості. Нібито ніякої свободи волі не існує, так само як і не існує у нас Особистості. Всім керує Мозок, а ми безвольні раби його бажань.
Для мене це дуже близько до дискредитованих ідей біхевіоризму минулого, з його Стимул=Реакція і намагання уподібнити людину до певного роду машини, через точне описання її реакцій на певні збудники. Для тих хто забув ідеї популярні тоді: людину визначає тільки зовнішнє середовище, всі ми табула раса (чиста дошка), із будь-кого можна виховати як зразкового громадянина, так і злочинця. Нагадаю, що роль генетики при цьому прихильниками даних уявлень зводилась до мінімуму, а показавши неефективність на практиці біхевіоризм припинив своє існування, замаскувавшись під необіхевіоризм -до формули Стимул-Реакція додали наявність Проміжної змінної. І як гармонійно на роль проміжної змінної вписався би Мозок в поглядах сучасності на психотерапію та природу людини загалом.
У вас немає особистості - Мозок вирішує якими ви повинні бути в даній ситуації. У вас немає свободи волі - Мозок приймає рішення ще до того, як ви про нього подумали. «Прекрасні» пояснення, які викликають у мене посмішку. А ще вони дуже небезпечні для сучасного суспільства, уявлень про людину, її природу та майбутнє людства на планеті. Подумайте про це, перш ніж підтримувати дане уявлення своєю мовчазною згодою.
Деякі психологи все частіше говорять про неважливість наших емоцій, немов вони заважають нам жити і краще їх позбуватися. «Вами заволоділа неконтрольована лімбічна система, треба, щоб в дію вступив неокортекс…» і все це повинно бути завжди (коли потрібно і коли це необов'язково).
Але емоції-це один з різновидів вашого контакту зі світом і з їхньою допомогою можна цей контакт налагоджувати. Для чогось неконтрольована лімбічна система існує. А повністю вона володіє вами в момент сильної інтенсивності емоцій, наприклад стан афекту, в якому можна натворити чимало поганого.
Буває, що емоції в ненормальному прояві, але вони також піддаються коригуванню. Так само прихильники емоційно-фокусованої терапії можуть говорити, що когнітивно-поведінкові психотерапевти тільки тим і займаються, що «вправляють мозок». І це також є доволі примітивним уявленням про цей тип психотерапії. Напевно і не існує чистокровних послідовників певної школи, які не заходять під час роботи вліво, або вправо. І всі нормальні спеціалісти працюють на різних рівнях: емоційному, когнітивному, тілесному і т.д.
Можна узагальнити сказавши, що при всьому описаному вище всі практикуючі психологи та психотерапевти зустрічаються із захисними механізмами психіки (знайдені і описані психоаналітиками), більшість із них користуються принципами роботи, описаними Карлом Роджерсом, а в багатьох випадках процес їхнього спілкування зводиться до сократівського діалогу та етики Арістотеля. В деяких випадках вони користуються незрозумілим та недостатньо дослідженим, але працюючим методом парадоксальної інтенції, з напрямку логотерапії Віктора Франкла.
Саме тому будучи практичним психологом чи психотерапевтом зважайте на професійну етику та перш ніж критикувати колег із протилежної школи добре подумайте та переконайтесь чи не використовуєте ви якийсь із їхніх методів роботи у своїй професійній діяльності.
А використовуючи методи роботи власної школи пам’ятайте про ціль вашої взаємодії з клієнтами–допомогти людині. Якщо у вас це вдається, то не так важливо уявленнями якої «секти» ви користуєтесь.
Якщо ж ви клієнт талановитого психотерапевта, то можете звернути увагу одну просту річ - найкращою психотерапією є та, на яку ви погодились, де знаходите власну відповідальність, формуєте ідентичність, знаходите гармонію та плекаєте умови для зростання. Все інше-дрібні деталі!
З повагою до колег абсолютно різних психотерапевтичних шкіл, Іван Рудий!
Якщо Інформація була вам корисною-ставте лайки, підписуйтесь на сторінку та поширюйте мене в соцмережах! Для всіх бажаючих попрацювати з психологом в напрямку клієнтцентрованої терапії (але це не точно)-ласкаво прошу приватні повідомлення ✍️.
Будьте взаємовічливими!