Життя сповнене багатьох різноманітних відчуттів, емоцій, подій, досвідів. Якщо б було можливим зобразити це все на одному полотні , то вийшло б напевне ціла кольорова гама.
Всі ми частково залежимо від інших, їх реакцій, підтримки, допомоги.
Ми люди і щоб наш розвиток гармонійно відбувався, то потребуємо інших людей. Діти найбільше потребують батьків, а далі учителів, опікунів, потребуємо одне одного в дружбі і у стосунку, щоб любити, рости, розвиватись. Напевне найбільшу потребу маємо один в одному, коли трапляються подіі високого емоційного навантаження. Як радісного, так і сумного.
Часто, можливо через незнання чи внутрішню неготовність ми можемо не давати того, чого інші так від нас потребують.
Ниже подано ділення молодої дівчини, котра переживає втрату батька і її досвід тим, чого так справді потребує людина в непростий час. ( публікую з дозволу автора, ім'я змінено).
“ Я знала, що це рано чи пізно станеться, але напевне ми ніколи не будемо готовими до цього. Дзвінок мами про те, що тато помер просто розірвав свідомість... поспішна дорога до вокзалу , дім, похорон, церква, цвинтар і... жодної людини від якої б можна було отримати підтримку. Таке враження, що два дні пробігли наче 20 секунд реклами. Я найстарша дитина в батьків і частина організаційних моментів були на моїх плечах. СМС зі словами підтримки здавались пустими, навіть розуміючи, що люди стараються допомогти бодай добрим словом і роблять те, що вміють. Я знаю, що мій дім далеко, та проживати такі миті самій набагато важче. Після похорону здається, що найскладніше позаду. Але це не так… Нестерпний біль смутку давить і я не витримую, беруся до будь-якої роботи, намагаючись заповнити кожну вільну хвилину і повернутися в звичний ритм життя. Головне не думати про втрату щоб не відчувати. Проте навіть це не спрацьовує і коли скупі сльози появляються на моєму обличі, то спостерігаю як люди лякаються і швидко змінюють тему... А найбільше ранять слова “Тримайся! І “все буде добре!” Їх пустота і невідповідність розривають мою довіру до людей на дрібні клапті. Апогей розуміння власної вразливості і беззахисності припадає на вечір коли додається втома. І знову нікого, хто міг би бути поруч і не боявся емоцій втрати... А мені так важливо, щоб близько були ті, котрі можуть толерувати не просто мої сльози, мій настрій але і розділити мій смуток. Не створювати відчуття подвійної реальності де в одній має бути «все добре», а в іншій мені так боляче. Всі ми слабкі і я аж ніяк не хочу доливати чорних фарб до настрою моїх друзів, але і тримати в собі такий шторм емоцій не сила. Я здаюсь і відчуваю через це провину. Я справжня. слабка, вразлива і потребую інших. Мені так хочеться щоб від мене не втікали, щоб просто були, поруч , без слів... І коли я втомлена від власних сліз, спрагла чи голодна, були ті, хто заварять чаю, чи зроблять поїсти. Накриють теплим покривалом, будуть чути про мій справжній біль та допоможуть навчитися жити далі”. Моніка
Коли поруч з Вами людина, що переживає втрату:
Маючи внутрішню відвагу і сміливість, дбаючи про власні потреби :
- Будьте з цією людиною.
- Не говоріть фраз типу “все буде добре, не плач, будь сильний/а”, радше замініть їх на
- “Я поруч, якщо ти чогось потребуєш – скажи-подзвони”.
- Дбайте про фізичні потреби людини. Часто особи в стані горя не памятають коли востаннє їли, пили, спали...
- Навіть якщо не знаєте що сказати чи зробити – Будьте Щирими! Фраза “ Я не знаю що робити чи говорити” розтопляє багато невідомості.