Привіт, дорогі друзі, клієнти, читачі та всі всі всі! Для того, щоб дати відповідь на запитання "чому я поважаю всі школи практичної психології?" потрібно провести маленький лікбез в історію психологічної науки.
Практична психологія, яка в сфері допомоги людям раніше (переважно до середини-кінця 19-го століття) науково проявляла себе виключно в галузі психіатрії мала в своєму арсеналі багато не те, що суперечливих, а й небезпечних для життя і здоров'я методів.
Ці методи активно використовувались психіатрами для лікування психічно хворих людей і варто зазначити, що вони часто не те, що не лікували, а й погіршували (іноді позбавляли) життя людей.
Мова йде і про лікування пацієнтів психіатричних лікарень сильними ударами струму і про ванни із крижаною водою, і про лоботомію (операцію на мозку іноді через отвір очного яблука, перерізання зв'язку між правою та лівою півкулями мозку), а також лікування істерії у жінок шляхом здійснення статевого акту і операцій на статевих органах та багато інших жахів того періоду, які вважали дієвою допомогою.
В середині 19 ст. в Європі набуває популярності теорія гіпнозу як метод допомоги пацієнтам із психічними порушеннями. Проповідником цієї теорії став відомий на той час лікар-психіатр Жан Мартен Шарко.
Він дійсно досягнув неабияких результатів у проявах власного методу , проте в купі із цікавими способами навіювання, гіпнозом та демонстрації його як методу зцілення вчений вірив та пропагував магічну силу металу та інші недостовірні речі.
На публічних лекціях Шарко люди лягали на бильця крісел, уподібнюючись дерев'яним дошкам, кульгаві ходили як звичайні люди, а заїки починали розмовляти без вад і т.п.
Одним із уважних учнів Шарко був напевно найвідоміший психолог світу та точно найвідоміший психоаналітик Зігмунд Фрейд. Він вивчав методи впливу Шарко, намагався освоїти техніки гіпнозу та багато іншого.
Як це часто трапляється у таких ситуаціях освоїти методи гіпнотичного впливу у Фрейда не вийшло і результати були, м'яко кажучи, так собі. І це напевно одна з найкращих невдач, яка вплинула на становлення та розвиток нової психологічної науки. Невдача перетворилася у тріумф.
Пізніше Фрейд описав теорію несвідомого, його вплив на життя людей та перевернув всю пуританську мораль того світу з ніг на голову. І справа тут зовсім не в теорії, її вірності чи хибності. Фрейд вперше вказав на несвідоме і описав його як важливий фактор (в його теорії вирішальний) у формуванні та становленні відхилень нашої психіки.
Напевно найбільше його досягнення навіть не в самій теорії, а в тому, що він створив і затвердив модель розмовної психотерапії як дієвого інструменту психологічної допомоги. В масовій культурі досі зображаються умови фрейдівського психоаналізу: затемнена кімната, розлога кушетка, на якій лежить пацієнт і бородатий психоаналітик в окулярах, який сидить позаду.
Інший величний психолог 20 ст. Віктор Франкл, більш відомий як творець логотерапії "терапія через пошуки сенсу" (якщо дуже примітивно узагальнювати) часто писав в своїх книгах: "Я тільки карлик, який стоїть на плечах у гіганта", під гігантом маючи на увазі Зігмунда Фрейда.
Проте Франкл дописував "Стоячи на плечах гіганта карлик бачить далі". А це психолог, який пройшов два концтабори, допомагаючи людям всередині тих страшних подій.
Карл Юнг разом зі своїм описом колективного несвідомого, символами, теорією екстравертивності та інтровертивності "викинув кушетку зі свого кабінету" і повернув погляд пацієнта на себе. Юнг писав, що він хоче спостерігати емоції пацієнтів, бачити їхні реакції та власні слова та слова психоаналітика, дивитися за їхніми жестами і т.д.
Альфред Адлер описавши комплекси, порядок народжуваності та багато інших факторів у формуванні недоліків нашої психіки зауважував про те, що у роботі з пацієнтом потрібно відкидати методички і враховувати його індивідуальність, поведінку, характер і т.п.
Перлз, описавши людське сприйняття через фон і фігуру, вказав на важливість закриття гештальтів, використання образів і багато чого іншого.
Когнітивно-поведінкова терапія вказала на важливість мисленнєвих процесів, величезну кількість когнітивних упереджень та можливість научіння новим моделям поведінки.
Кожне наступне досягнення практичної психології було пов'язане з попереднім, кожна наступна школа доповнювала попередню чи дивилась на ті ж самі речі під іншим кутом. Саме тому я не можу сказати, що якась школа правильна, а якась ні. Для мене це все пов'язано, є критерії ефективності методик, але це вже зовсім інша історія.
Наостанок напишу наступне. Засновник терапії, яку я практикую Карл Роджерс назавжди розділив психіатрію патологічну і психотерапію практичної психології ввівши поняття клієнт.
Він навчив психологів працювати з людиною як зі здоровою особистістю з життєвими труднощами, а не як з хворим, який потребує лікування.
Практикуючи недирективну модель психотерапії Роджерс показав, що він не є експертом в тому як прожити життя чи рятівником, який вирішує всі проблеми.
Клієнт-центрований терапевт-це спеціаліст, який слідує за клієнтом в його запиті, знаходиться поряд, підтримує, відчуває, стимулює позитивні прагнення та звертає погляд на відчуття клієнта. Такий терапевт створює умови для оновленого життя і вчить відповідальності за власний життєвий вибір.
Кожен сам вибирає яку модель психотерапії йому варто обирати, але можу вас запевнити, що я бачив людей, яким вирішувати власні проблеми допомагали абсолютно різні психотерапевтичні школи.
На завершення повторю відповідь мого вчителя у школі клієнтцентрованої терапії. Він вимовив це коли я просив якомога швидше дати мені техніки ефективної роботи з людьми. Він сказав наступне: "Найефективніший інструмент у взаємодії з клієнтом-це особистість психотерапевта". І це істинна правда.
Саме тому я закликаю вас перед важливим життєвим вибором психолога в першу чергу дивіться на його особистість. Школа практичної психології та техніки, які в ній використовуються-це вже зовсім другорядні речі.
Якщо інформація була вам корисною-ставте лайки, пишіть коментарі та поширюйте її в соцмережах. Побачимось та почуємось, друзі!
