Психологический порлат Psy-practice

Зваблення любов'ю.

Психологічні аспекти подружньої зради доволі примхливі речі, бо, вони містять в собі парадоксальні погляди на щось дуже суттєве, що надає нам наснаги жити. Едипальна драма, що розвивається за нашої участі спрямовує наш погляд на викриття того, хто переходить межу дозволеного. Ця парадигма існує і вона зображає центральну картину побаченого і відчутого. Це, безумовно виглядає відразливо, але, що саме відбувається, бо, народження дитини з погляду акушера теж далеко не райдужне свято.

Є дитина і є її батьки. Ця система задає тон всьому життю і є сталою все життя. В цій системі ми бачимо формування феномену психологічного переносу, та всі труднощі щоб побачити цей перенос. Дитина прагне визнання себе саме в цій системі. Це життєво необхідно, бо саме через це визнання йде подальше визнання себе. Дитина йде шляхом споглядання й підкорення одного з батьків протилежної статі розвиваючи таким чином едіпальний конфлікт. Ідея в тому. Що дитина хоче бути як той, кого вона намагається усунути з цієї системи. Наприклад, чоловік хоче звабити матір (глибоко позасвідомо), аби стати як його батько. Це один шлях розуміння. Інший шлях розуміння, це уявлення про те, що таким чином можна отримати самопроявлення, народивши самого себе від матері. На мій погляд, ці два шляхи лише продовження один одного. Все зводиться до самого себе. Але до чого, чи якого самого себе? От в чому питання.

Розвиваючи едипальну динаміку дитина, на мій особистий погляд, звертає свою вуайєристську увагу саме на батька (якщо ми говоримо про дитину як про чоловіка). Дитина хоче знати, як воно бути чоловіком, батьком і врешті решт, як воно бути собою, бо він і я, ми схожі, більш того, ми майже однакові. Ідея полягає в тому, щоб пізнати себе, пізнати свою близькість по відношенню до самого себе і відчути любов до себе. Але все це розвивається в системі едипального конфлікту, де це самопізнання відбувається в сфері психологічного переносу та розповсюджується на мати, яка знає як це, любити батька і народжувати від нього мене, тобто дитину-чоловіка. Обидва батьки грають роль образів, через яких можливе, я би сказав, міфологічне пізнання себе, в рамках психологічного переносу. Несвідоме пізнання себе.

Отже, зваблення матері, народження від неї дитини це міф, це міфологічний шлях пізнання себе в якості батька, і головним об’єктом споглядання тут як раз виступає саме батько, а не мати, бо чоловік хоче пізнати батька, як об’єкт самопізнання. Його цікавить реакція батька, він хоче його підкорити і зробити своєї дитиною, щоб розповісти йому про себе. Оце і є саморозкриття і самопізнання. Батько розповідає сину хто він є такий, от в чому парадокс бажання стати батьком для свого батька і для себе. Щоб мати змогу розповісти про себе. Звичайно, його можна програти й іншим шляхом, але цей шлях він ніби первинний, його не можна оминути. Єдине, що створює перешкоду це – відраза, яка нам дає розуміння, що це насправді хибний шлях. Хибний в плані неповноти, бо таке пізнання себе насправді заводить людину в ядро переносу з якого потім не буде виходу. Сенс пізнання в тому, щоб вийти за межі ядра переносу і побачити себе ззовні, тобто мати змогу побачити себе ніби очами творця, об’єктивно, таким яким Я є. Оце значить вийти за межі.

Знову ж таки, я хочу підкреслити, що кінцевою метою едипального конфлікту є любов до себе, яку ми можемо виразити через пізнання себе. На шляху до цього ми можемо застрягнути в конфлікті із самим собою, маючи нагальну змогу ніби то контролювати самого себе, через спостереження (вуайєризм) за батьками, звільнюючи таким чином свою садистичну частину. Ось тут можна застрягнути надовго, бо, сила контролю і влади тут настільки велика, що нею неможливо знехтувати. Оце і є зваблення. Зваблення не матері сином, а зваблення владою над власною душею. Це неймовірної сили зваба, що керує звабленим. І тут нема вже любові до себе, є тільки садизм. Є контроль, є безперервне споглядання за самим собою (в психологічному переносі – за іншими). Зваблення змушує або грати роль для спостерігача, або весь час ховатися від нього. Оце відбувається коли ти був зваблений самим едипальним конфліктом, а не впорався із ним.

Звичайно, ми завжди можемо бачити це в житті, коли хтось за кимось спостерігає, контролює, вимагає від нього кохання і визнання. Це все є і воно нікуди не піде, бо це частина шляху, в кінці якого є любов. 

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку