Психологический порлат Psy-practice

Втрата бачення себе.

Коли ми дивимось на фігуру, ми сприймаємо лише фігуру, лише її власний сенс, не той сенс, що є в нас по відношенню до цієї фігури, а саме її сенс, без врахування нашого Я. Простіше кажучи, наша свідомість перетворюється на фігуру, шо ми сприймаємо.

Побачити фігуру неможливо без існування фону, що виділяє фігуру. Фігуру від фона відділяє контур, така зона сприйняття, де фігура і фон утворюють щось спільне, що не належить ані фігурі, ані фону.

Коли ми бачимо лише фон, то ми втрачаємо сприйняття фігури, вона ніби поглинається фоном, а наша свідомість поглинається фоном.

Тому текст (будь-яку інформацію) рекомендують подавати на контрастному фоні, тоді, ніби інстинктивно ми будемо звертати увагу на те, що написано. Писати текст чорними буквами на білому фоні то чисте самогубство сенсу, що передається буквами і словами, це для більш розвинених користувачів мозком, які можуть бачити сіре як сіре.

Сприйняття реальності річ доволі складна само по собі, і це не тільки характеристика того, хто сприймає, а це характеристика процесу сприйняття.

Є Щось, що містить у собі усе. Умовно кажучи, це Щось ми можемо сприймати як фон, суцільну і неперервну у своєму існуванні картину реальності. Повсякчас ми здатні побачити на фоні фігури, що виринають з нього і знов поглинаються ним. Ця здатність розрізняти фігуру і фон, бачити і сприймати характеристики з'являється від нашої спроможності брати і залишати. Я маю на увазі, що побачивши один об'єкт ми фіксуємо його і облишаємо у фоні, замаркувавши собі його присутність, таким чином сформувавши одну умовну одиницю нейронного зв'язку. Формуючи ці одиниці зв'язку ми наповнюємо нашу свідомість окремими і незалежними один від одного фактами буття. Потім, щоб мати змогу бачити картину вцілому, а не лише окремі її елементи, ми намагаємось встановити зв'язок між цими різними, окремо зафіксованими об'єктами, знову ж таки використовуючи фон. Картина весь час буде різною, бо, це як із кольорами, змішуючі які ми будемо весь час отримувати різний колір, бо й фон буде вносити свій доробок у загальну картину.

Якщо ми бачимо одну й ту саму картину, можливо, наша свідомість поглинута якимсь одним об'єктом (фігурою), або самим фоном.

Чим більше зв'язків між об'єктами ви спроможні побудувати, тим ширше і правдивіше (по відношенню до реальності) ви бачите реальність.

Справа в тому, що фігури і фон мають свій власний сенс, свої власні характеристики. Ми, грубо кажучи, не бачимо колір, не знаємо який він є, не надаємо йому своїх назв та баченнь, ми сприймаємо його самого як він є, ми отримуємо знання про нього від нього самого, оце і є реальність. Сенс кольору стає нашим сенсом через поглинання свідомості цим сенсом, оце і є сприйняття реальності.

Знову ж таки, треба розуміти, що ото "кожен бачить своє", це правда, бо ми всі різні за спрможністтю будувати зв'язки і умовно бачити більше або менще, бо сам колір, він не пов'язаний ні з чим іншим крім себе, він окрема одиниця сприйняття.

Хтось говорить, що бачить біле, а хтось говорить, що бачить чорне, і це так і є, хоч дивляться вони на одне й те саме, різниця лише в тому, що хтось бачить окрему фігуру, на фоні, хтось дивиться на лінії контуру і взагалі нічого не бачить крім сірого, а хтось дивиться на картину вцілому і бачить чорний фон і якусь білу цяточку, що сприймається за артефакт.

Чи можемо ми відпустити побачену фігуру і не чіплятися своєю свідомісттю за неї, не роблячи її із самого себе? Бо в нас насправді є така можливість, але для цього, мабуть треба мати уявлення й про фігури, й про фон, й про лінії контуру, та мати сміливість заплющити очі. Зникнути власне самому. Побачити це зникнення всього і відчути втрату власних ліній контуру, втрату зв'язку із фоном, і втрату себе як фігури, розчинитись у тому Щось, що містить в собі усе. Оце, саме найстрашніше.

Ви зараз бачите з якою пристрасттю ми чіпляємось за ці фігури, за ці образи, ми відчуваємо фон війни всіма своїми нейронними зв'язками, ми боїмося, що щось подібне станеться із нами, що фон поглине нас і ми зникнемо назавжди, і цей страх цілком реальний. Але ми не бачимо при цьому самої реальності, бо ми не можемо відірвати погляд від побаченого. Зараз, мабуть кожен може сказати, що він розуміє що таке поглинання свідомості фігурою чи фоном. Але насправді, ми не бачимо картини вцілому, ну, принаймі, більшість із нас, бо цей позасвідомий страх переходу у небуття робить із нашою свідомості машину по відстеженню цілі без можливості випустити її з-під прицілу.

Отак ми втрачаємо здатність сприймати і відчувати себе.

 

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку