Всім привіт, дорогі друзі!
З вами @rudyi.psy і сьогодні ми розглянемо цікаву книгу «Я Ок-Ти Ок!» за авторством Томаса Гарріса.
Т.Г. (не плутати з Шевченком та автором книг про Ганібала Лектора)-послідовник і учень Еріка Берна та один із ідеологів поширення трансактного аналізу у другій половині ХХ ст.
Раніше я вже писав про трансактний аналіз як окремий та цікавий напрямок у психотерапії, втім він так і не завоював симпатій серед сучасників. Ефективність методів ТА ну дуже важко піддається дослідженням (якщо піддається взагалі), але для розуміння процесів внутрішньо-особистісної та зовнішньої міжособистісної комунікації мало яка теорія дала більше тлумачень цих процесів.
В основі ТА лежить поділ людської особистості на 3 его стани: Дитина, Дорослий, Батько. Кожен із цих его-станів взаємодіє між собою всередині особистості в певних соціальних ситуаціях, а також при прийнятті життєвого вибору, а ще під час міжособистісної комунікації з іншими людьми.
Тобто Дитина, Дорослий та Батько взаємодіють між собою як всередині однієї особистості так і в процесі комунікації з Дитиною, Дорослим та Батьком іншої людини. При цьому ТА вирішальну роль у формуванні здорового та гармонійного спілкування між цими 3-ма его-станами надає (як і психоаналіз) дитинству людини та процесу її виховання. При цьому дисгармонійне співвідношення у комунікації Дитини, Дорослого та Батька, а також виключення якогось із цих его-станів із життя людини призводить до формування неврозів. Найгірші проблеми, за тлумаченням Томаса Гарріса, приходять до людини при повному витісненні зі свідомості фігури Дорослого, а це, в свою чергу, призводить до формування важких психозів.
Опираючись на власний сформований у дитинстві досвід, у майбутньому людина визначає для себе базовий спосіб комунікації зі світом. Всього таких типів комунікації є 4: Я Ок-Ти Ок, Я Ок-Ти не Ок, Я не Ок-Ти Ок, Я не Ок-Ти не Ок.
Кожен із цих світоглядних типів формує відношення людини до себе та світу:
а) може обмежувати її у адекватному сприйнятті інформації навколо (приймається тільки те, що лягає у сформовану світоглядну картину «Я Ок-Ти Ок, Я не Ок-Ти Ок, Я Ок-Ти не Ок, Я не Ок-Ти не Ок», решту елементів досвіду та контакту зі світом ігноруються);
б) впливати на прийняття важливого вибору (я не буду приймати рішення, яке суперечить моєму уявленню про світ, може бути небезпечним та суперечливим);
в) формування ворожого ставлення до себе по типу «Я нікчема!», або до інших (ви всі гівно, суспільство безнадійне, не можна нікому довіряти та ін);
г) уникнення відповідальності за власне та суспільне життя (це все немає ніякого сенсу, ніхто нічого не може змінити, я й так нічого не зміню, ви недостатньо сильні, компетентні, розумні, вправні для того, щоб щось змінювати» та ін.
Тут варто зауважити про те, що книга була опублікована у 1967 р., а це задовго до введення в трансактний аналіз теорії формування життєвих сценаріїв. Нагадаю, що ТА розпочинався із описаних Еріком Берном ігор, за допомогою яких люди взаємодіють між собою, уникаючи конструктивної комунікації.
У своїй книзі Томас Гарріс акцентує увагу на подвійності людської комунікації. Наприклад в одному реченні "Кохана, де вилки? Знову ти їх заховала?" є одразу кілька стимулів і людина яка відповідає на це речення вирішує, на який зі стимулів відповідати реакцією. Відповідати на стимул «Ах я значить заховала?!», або ж на стимул «Я не знаю де наші вилки».
Для того, щоб відповідати конструктивно потрібно усвідомлювати ці стимули та адекватність власної реакції на них.
Метафорично Гарріс дає нам запитання:
1)Чи варто відповідати на всі стимули співрозмовника під час комунікації?
2)Відповідь на який стимул буде найбільш конструктивною та корисною для комунікації?
3)Наскільки важливо інтегрувати відсутню частину (Дорослого, Батька або Дитину) у власне життя та викликати їх усвідомлено у певних життєвих ситуаціях?
Звичайно, не обійду я цю книгу і критикою, оскільки автор просуває давно спростовану та примітивну ідеї того, що аутизм у дітей викликається холодною та злою матір’ю, а психопатами стають люди, які попали під влив насильства, суворого та жорстокого виховання і т.д.
Як перше, так і друге-це більше генетичні історії і вплив виховання та поганого дитинства у випадку аутизму взагалі неважливий, а у випадку психопатії носить набагато мізерніший характер (дивіться книгу Діка Свааба «Ми-це наш мозок!», або ж читайте мій аналіз цієї книги).
Втім тут варто зробити акцент на тему, що книга була написана далекого 1967-го і у дослідника не було наявних у нас даних сучасних досліджень.
Також Гарріс значно перебільшує важливість ТА у світі (як і кожен представник певної практичної школи психології) та можливості його впливу на глобальні процеси, навіть на уникнення атомної війни. А ще автор не втримався, щоб не засунути у книгу практичні поради для людей по типу «Просто спілкуйтеся по-іншому, перестаньте тривожитись і т.п.»
Як показує історія, якщо людям не давати простих порад як покращити своє життя (найчастіше примітивних та неефективних), то вони навіть не звернуть уваги на книгу. Переглянути інформацію з порадами куди легше, ніж розпочати власну психотерапію, або сходити на консультацію до психолога. Спеціаліст покаже індивідуальну природу ваших проблем, а іноді цього хочеться найменше, хоча це і найефективніший спосіб зміни власного життя.
Книга «Я Ок-Ти Ок» однозначно варта вашої уваги. Я розповів вам про мої враження, як і завжди-раджу прочитати самостійно та скласти власні.
Якщо інформація була вам корисною-ставте лайки, підписуйтесь та поширюйте її в соцмережах. Запис на онлайн-консультацію в приватні повідомлення. Будьте щасливими та обізнаними!