💡 За словами Цицерона, вдячність — це не лише «найбільша чеснота», але і «мати всіх інших чеснот».
💡 Семюел Джонсон стверджував: «Подяка — це плід великої культури; ви не знайдете її у грубих людей.
💡 Сенека «ставив невдячних нижче злодіїв, ґвалтівників і перелюбників».
💡 Х’юм писав: «З усіх злочинів, які здатні вчинити людські істоти, найжахливішим і протиприродним є невдячність».
💡 Адам Сміт вважав, що подяка життєво необхідна для підтримки суспільства, заснованого на добрій волі.
💡 У «Дванадцятій ночі, або що заманеться» Шекспіра Віола заявляє: «Людська невдячність противніша для мене за брехню, за п’янство, пустослів’я і дволичність, за всі пороки, що живцем з’їдають безсилу нашу плоть.»
💡 Сервантес описав схожі почуття в «Дон Кіхоті»: «Злі завжди невдячні».
💡 Кант називав невдячність «…сутністю пороку і безбожності», а Аквінський писав, що вона «…є особливим гріхом».
💡 Барвистий опис невдячності належить Бернару Клервоському : «Невдячність — це пекучий вітер, що висушує джерело любові, росу милосердя, потоки благодаті».
💡 Прозаїчніше Баумгартен-Трамер зазначала: «Невдячні люди вважаються вкрай неприємними».
💡 Нещодавно відомі дослідники вдячності Уоткінс, Вудворд, Стоун і Колтс відзначали: «У недавньому дослідженні понад 800 описових слів-рис… «невдячність» була оцінена як одна з найнегативніших рис».
💡 Еммонс назвав невдячність «королевою пороків».
Вдячність — це одна з тих реакцій, яка здається важливою для цивілізованих людей.
Cхоже, вона є навіть значущj. для деяких соціальних тварин. Це добре видно із захопливих даних по дослідженню тварин, зібраних Франсом де Ваалом.
Навівши безліч ілюстрацій того, як шимпанзе діляться й обмінюються їжею, де Ваал поставив питання, чому вони це роблять.
У своїх експериментах він спостерігав за шимпанзе, що спостерігають за тим, як доглядач приходить зі зв’язками гілок ожини, солодкого евкаліпта, бука та тюльпана.
Характерно, що після цього настає загальне стовпотворіння. Тварини збуджувались, улюлюкали, обіймалися, цілувалися та демонстрували дружній тілесний контакт, який він назвав «святкуванням».
Де Ваал зазначив, що вважає це знаком, який вказує на перехід до способу взаємодії, що характеризується дружністю та взаємністю. Святкування усуває соціальну напруженість і, таким чином, створює умови для невимушеного поділу їжі.
Можливо, основне почуття захоплення шимпанзе, що передує поділу їжі, можна порівняти з радістю дітей, які отримують від матері “гарний предмет”, як це описала Мелані Кляйн (про це згодом).
Можливо, свято та радість є передумовами гармонійного спільного існування, в якому можуть відбуватися перші акти взаємності. Результати, отримані де Ваалем, показують, що за святкуванням слідує модель взаємного віддання та отримання: ті, хто ділиться з іншими, також отримують від інших, а ті, хто погано віддає, також погано отримує. Очевидно, тварини мають розумову здатність відстежувати, що вони віддали й отримали, і застосовувати цю здатність, коли це доречно.
У людей вдячність виглядає менш ефектно ніж святкування шимпанзе — найчастіше подяка виражається тихо. Звичайно, буває і палка вдячність, але така поведінка навряд чи є нормою.
Деякі люди кажуть, що існують випадки, коли вдячність недоречна, попри отриману користь, — наприклад вдячність недоречна, якщо людина просто виконує свою роботу (наприклад вдячність офіціанту за принесену склянку води), хоча можна запідозрити, що це просто привід бути невдячним.
Бувають випадки, коли вдячність доречна, навіть якщо користь, про яку йдеться, справді незначна — офіціант, який приніс склянку з водою, є одним із таких прикладів.
Але зустрічається і недоречна вдячність, часто це можна бачити у нерівних відносинах. Інколи люди висловлюють вдячність іншому за дотримання ним правил або домовленостей, які до цього щасливого випадку регулярно порушувались. Наприклад хтось, хто постійно запізнювався на зустріч зрештою прийшов вчасно. Або той, хто регулярно скидав телефонні дзвінки й ніколи не передзвонював нарешті або відповів або передзвонив. В такому разі той, хто висловлює вдячність ставить себе в підлегле становище, подібно до тварини, що сигналізує про покірність.
В цьому місті логічно продовжити розглядом питання про вдячність та лицемірство.
Існують розповіді про вдячність від тих, хто сумнівається, чи висловлювання подяки є справжніми або використовується стратегічно для підлещування. Ларошфуко, чиї загальні погляди на людську мораль відображені в цитаті «Наші чесноти найчастіше є лише замаскованими пороками»: писав «Вдячність більшості людей — це всього лише таємне бажання вигоди.
Так, вдячність асоціюється з деякою подвійністю, пов’язаною з тим, чи є вона справжньою, чи ні, але невдячність повсюдно засуджується.
А чого ж так? А тому, що існує «імператив вдячності», якщо простіше — “Дарованому коневі в зуби не дивляться”.
Чому ми не можемо дивитись дарованому коневі в рот? Тому що це було б ознакою невдячності та байдужості до дарувальника, а це просто катастрофічно. Чому відсутність подяки сприймається як щось, чого слід уникати всіма способами?
Тому що обмін подарунками (чим завгодно: вчинками, словами, ставленням тощо) й супутні йому почуття вдячності служать для підтвердження та підтримки соціальних зв’язків.
Вдячність є частиною ланцюга взаємності й, як така, має цінність для виживання . Вона грає важливу роль у створенні згуртованості, спільності та хорошого життя.
