Психологический порлат Psy-practice

Що саме ми купуємо у психолога за гроші?

Що саме ми купуємо у психолога за гроші? 

Це історія тягнеться із давніх дивен і вона не про гроші й не про психолога.
Отже, де є гроші, там є те, що за них купують. Дехто говорить, що гроші правлять світом, дехто говорить що існує лише один різновид бізнесу – фінансовий, дехто говорить, що не в грошах щастя, але, так чи інакше, ми приходимо до того, що гроші беруть на себе функцію репрезентувати в кількісному і якісному вигляді те, що не може бути репрезентовано будь-яким іншим чином.

Стосунки психолога (тут я маю на увазі аналітиків, психоаналітиків, психотерапевтів, далі по тексту - психолог) і пацієнта доволі специфічні хоча б тому, що формальним об’єктом аналізу є пацієнт, а фактичним – щось дуже абстрактне, щось, що не має свого безпосереднього матеріального вигляду – психіка людини, її душа, її позасвідоме, колективне позасвідоме, аналітичний простір, і щось ще, що ми навіть не можемо назвати. Об’єкт аналізу – це рухливий динамічний простір сумарного життєвого досвіду людини, вчора, сьогодні, завтра. Що не може бути зафіксований, виміряний, який живе, який дихає й звичайно, який репрезентує себе в психіці людини. В її безпосередньому житті, вчинках, думках, спостереженнях, інтуїції, і так далі.

Як не дивно, але для мене самого це питання доволі незрозуміле, мабуть, саме тому я намагаюсь хоч якось прояснити його шляхом написання цієї статті. Звісно, у мене є певні уявлення про свою працю, але, це тільки мої власні уявлення. Мабуть, слід розпочати з початку цю заплутану історію, яка розпочинається ще до того як пацієнт вперше зайде до кабінету психолога. По-перше, є потреба пацієнта, цілком позасвідома, яка має якийсь первинний вигляд в образі звернення до психолога через ту, чи іншу подію, що дошкуляє чи є знаковою в житті пацієнта. Це є привід, первинний образ, а не сутність проблеми. Сама проблема буде залишатися позасвідомою ще багато років співпраці пацієнта із психологом. Вже на самому початку ми вимушені визнати, що те, що є об’єктом дослідження, і формально тим, за що будуть платитися гроші – є невідомим.

На мою думку, гроші на цьому етапі беруть на себе функцію поглинача тривоги та страху, що є, між іншим, як у пацієнта, так і в психолога. Отже, я хочу зробити наголос на тому, що впродовж цієї історії, гроші будуть виконувати одну з багатьох функцій, а саме - легалізацію свідомості. Я маю на увазі те, що гроші, як якийсь зрозумілий свідомості об’єкт, будуть весь час втілювати в собі незрозумілі для свідомості позасвідомі психологічні феномени, слугуючи містком між свідомістю і позасвідомим, таким собі метафізичним об’єктом, що володіє якістю і кількістю. Це, ніби функція перекладу з незрозумілої мови на мову зрозумілу, але, лише для того, щоб отримане послання знов перевести у мову позасвідомого. Те послання невідомого, що гроші втілюють у щось відоме, те, що ми визначаємо як об’єкт досліджень, все одно має бути повернений на місце у тому самому вигляді, але вже пройшовши стадію розпізнання та оцінки у свідомості.

Розпочинається робота. Пацієнт і психолог розпочинають спільне дослідження, споглядання, аналіз позасвідомого і свідомого світу пацієнта (і психолога теж, між іншим). Це кропітка і тривала праця і хай дехто хоче ввести себе в оману бажанням якнайшвидше все «пропрацювати», але, є певні закони функціонування психіки, якими ми не можемо нехтувати. На все потрібен свій час.
Тут ми бачимо, що окрім чогось невідомого у нас з’являється щось відоме. Це час, гроші й місце. Про гроші ми говоримо окремо, а от час і місце потребують деякого уточнення. Час і місце це фізичні величини, більш того, це координати нашого положення в просторі. Бути визначеним у часі та просторі, значить бути виокремленим із набору усіх складових, тобто, це значить бути впізнаним (що для багатьох є кінцевою ціллю аналізу), зайняти позицію відомого серед невідомого. Це попередня відповідь на питання «Де я, мамо?». «Тут і зараз», як люблять говорити деякі колеги, але, що то за «тут і зараз»? По-перше, це рамки дійсності, а по-друге – це форма самоусвідомлення. І це має свою вартість, яка вимірюється грошима. Як ми бачимо, на цьому етапі пізнання невідомого об’єкту ми робимо своєрідний зріз у просторі й часі, так би мовити, беручи зразок і починаємо його роздивлятися за допомогою визначених і сталих в тому ж просторі та часі інструментів. Бо ми не можемо досліджувати невідоме за допомогою невідомого. Нам потрібен інструмент, яким є в нашому випадку час сесії та місце проведення сесії. Знову ж таки, це все ще є спосіб перевести невідомість плинності життя у відомий і контрольований формат аналітичних рамок співпраці, де гроші, як я вже писав, слугують медіатором процесу.

Ідемо далі. Коли ми починаємо усвідомлювати де ми є саме зараз, поступово, починає виокремлюватись потреба у вивільненні того невідомого, що приніс із собою пацієнт. Виникає питання довіри. Це не аби яка складність, можливо, це слугує базовим принципом взаємодії пацієнта із психологом, бо ми весь час будемо дивитись на все, що відбувається між нами крізь фільтр довіри. Довіри до самого себе. Чи вірю я собі? Звичайно, ми не задаємо собі це питання саме так, ми радше спитаємо психолога чи вірить він нам, і спитаємо себе, чи віримо ми у психолога, як у щось правдиве чи, як у щось безпечне для пацієнта. Правдивий може бути безпечний лише для того, хто безпечний сам для себе. Але, на цьому етапі взаємодії ми шукаємо довіру як середовище для безпечного вивільнення невідомого. Це ніби гарантія того, що щось зміниться, хоча, звичайно, тут нема жодних гарантій, бо то неможливо гарантувати нічим. І тут ми знов дивимось на гроші, які виступають цим гарантом. Знову ми бачимо, як частина невідомого, що має бути (теоретично) опрацьована в аналізі перекладається на метафізичну сутність грошей і ніби застигає у полі безпеки, ніби, ми перемістили щось у вибухобезпечне місце. Коли пацієнт платить гроші, він вивільняє із себе довіру, бере її й показує в першу чергу сам собі, що він вартий довіри. Вартий довіри! Він демонструє, що в нього вона є. Психолог, отримуючи гроші, демонструє що він теж має довіру до того, що відбувається із ним самим у взаємодії із пацієнтом. Так складаються умови для подальшого перебігу процесу аналізу.

Далі постає питання цінності. Невідоме поволі стає відомим, процес аналізу йде шляхом трансформації пацієнта прямуючи до його індивідуації, до відповіді на питання, що йде після «де я?». Далі ми шукаємо відповідь на питання: «хто я є?». Я вважаю, то є інстинкт, психологічний інстинкт, знати хто ти є такий. Це в певному сенсі є різновид життя, без відкриття якого, саме біологічне життя мало що вартує.

Цінність чого саме? І ось в цьому місці я хочу висловити своє власне бачення (як і до цього, між іншим). Що саме є цінністю для людини взагалі? Це надзвичайно складне питання. Але, якщо відповідати на нього стисло, я можу сказати – Я. Тут треба наводити купу пояснень, що то таке, ото Я, і нащо воно нам треба, щоб за нього ще платити. Так, тут є місто жартам, але, якщо прискіпливо розглядати концепцію Я з психологічної та філософської точки зору, то, можливо, то є своєрідний наш внутрішній метафізичний еквівалент щодо розглянутого зовнішнього метафізичного еквівалента грошей. Я маю на увазі, що коли я пишу або говорю «Я», я маю на увазі, що всередині нас, серед усього невідомого, що в нас є, серед того, що ми досліджуємо, знаємо, відкриваємо, є щось визнаване, щось таке, до чого ми можемо звернутись в якості мірила для чогось, що не можна виміряти та взнати. Це наша власна суб’єктивна валюта, так би мовити, якою ми розплачуємося зі своєю душею. Я не вважаю, що те, що я зазначив, можна сприймати як щось зрозуміле, це скоріш за все, образ того, що могло б бути колись зрозумілим.

Ми платимо за самого себе.

Я не можу сказати, що ми викуповуємо себе із чогось невідомого, бо тоді, буде незрозуміла фігура психолога, як представника цього невідомого? Чи що? Ні, я хочу зазначити, що ми маємо справу із функцією перекладу з невідомого на відоме і потім знов в невідоме, бо пацієнт не знає що саме потім зробить психолог з отриманими грошима, і це, я вважаю, є своєрідною кульмінацією, це є метафорою, того, що відбувається в аналізі, і що відбувається із нами взагалі. Ми приходимо із невідомого і йдемо у невідоме, і єдине, що ми можемо вважати відомим, це той еквівалент, той метафізичний вираз Істини, що ми встигаємо зафіксувати за своє життя. То є наше власне Я, яке, знову ж таки, провалюється у безодню невідомого.

Ніхто не знає звідки беруться гроші та куди вони зникають, але в людини є ідея, що ці процеси можна контролювати. Хибна ідея.

Я хочу зосередити вашу увагу на тій головній ідеї яку я намагаюсь донести, що цінність свого власного Я, можливо і є образним виразом того невідомого, що досліджується в аналізі і є основним приводом для звернення до психолога. Я хочу зазначити, що ми не в змозі зрозуміти й виміряти цю цінність напевно, бо вона за своєю природою є Ідеалом. Єдине, що ми можемо собі дозволити, це наближатись до осягання свідомістю цього феномену, відтворюючи його у формі Я. Так само і в повсякденному житті ми вимірюємо цінність грошима, намагаючись дістатися до того, що ми бажаємо. Це еквівалент Істини, але той, що лише вміщує в себе перероблений для розуміння образ невідомої нам Істини.

І ми платимо гроші. Ми взнаємо щось про себе. Ми формуємо образ Я, ми цінуємо, довіряємо, шукаємо і знаходимо. І кожен раз – втрачаємо.

Варто зазначити, що всі перелічені об’єкти взаємодії психолога і пацієнта можуть бути використані як пацієнтом, так і психологом як інструмент впливу заради власної вигоди. Цей факт може бути використаний самим аналізом як складова невідомого, що аналізується, або ж, зруйнує процес аналізу і перетворить його на щось неправдиве, тобто перверсивне, і зробить аналітичну взаємодію неможливою з точки зору моралі.

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку