Дора була
стрункою і русявою. Гарною і тямущою. Але було величезне але. Величезний сором
дбайливо вирощений заради дівчини. Все що вона вивчила було недостатньо і
недосконало. Ще з молодших класів. «Чому букви криві, чому вісімка по
математиці, чому десять, а можна було на дванадцять». Все заради робили заради
її покращення, «у майбутньому ще скажеш нам дякую».
З віком Дора
звикла до власної неідеальності. Ідеалу не можливо було досягти. Як не
намагатися, але ніколи людині вдається вивчити все без помилок. Точніше взагалі
не вдається, тому кожен має власне бачення що краще. І порівняння вкоренилося
на довгі роки. Через певний час порівняння і пошук ідеалу стали її внутрішнім
голосом. Голосом який сам в голові коментував, «що можна було би і краще
зробити, більше чи ліпше». Як Сізіф ніколи не занесе камінь на вершину скелі,
так і неможливо досягти ідеальної досконалості. Кожен успіх не відчувається бо
попереду наступна вершина. Дуже важко привчатися до радощів від маленьких
успіхів і просто радіти життю. Без довготривалої психотерапії у всіх перемогах
є гіркий присмак розчарування і самокритики. Та й радіти – не було дозволено «хто
сміється, той потім більше плаче», «сміх без причини – признак дурачини», «як
можна радіти, коли навкруги стільки горя».
А ще шпильки по
зовнішність додавали Дорі ще більшої гіркоти. «Не такий ніс, ось у нас в роду
маленькі і красиві, а цей довгий та широкий.» Ось у селі всі вже побралися,
одна ти стара незасватана». Заміж по слов’янським традиціям було неодмінно як найшвидше.
«У 20 років вже стара кляча, хто ж таку візьме.» А Дорі вже давно після 20. Ідея,
що жити разом чи одружуватися краще у морально зрілому віці була непопулярною. Взагалі,
мені здається, що це придумали токсичні чоловіки щоб одружуватися коли дівчати
ще наївні.
Вона вважала себе
старою і негарною, «розмір м-ка – який сором». Ходила вона набурмосена, «коли ж
посміхатися, бо старість вже близько, а нареченого такого статусного з роботою
і квартирою немає». А в глибині душі хотілося кохання, такого красивого палкого
як у романах.
От і виходило, що
час спливає, кохання немає, «кому така стара і крива потрібна». Треба терміново
шукати «щось підходяще». І як водиться, «щось підходяще» знайшлось. Павлуша був
високий і якійсь вузький, ніби розтягнутий графічною програмою. Природа як жарт
приліпила йому кругленьку пузико, щоб не був такий двомірний. Але він був якийсь дуже «звичний». Він регулярно
порівнював її і нагадував про неідеальність, але ще більше і сильніше. «Весь
час у тебе йде на роботу, а готуєш мало і несмачно, не так як у мами». І про
зовнішність «хто ж тебе таку незугарну візьме», «ти потрапила у таку хорошу
родину, отже мовчи».
Вона мовчала і
терпіла, бо соромно «що люди скажуть» «на весілля угрохали шалені гроші» «жінка
сама не виживе» «він же батько твоєї дитина».
Врятував її
випадок. Павлуша вирішив, що мало вчить Дору. Он яка стала огрядна, їсть
дорогий виноград і любить сири (хоча Дора заробляла втричі більше ніж Павлуша).
Він почав повчати, що така стара і товста жінка має сидіти дома і лікувати
нервову систему замість того щоб жерти дорогий сир. Дора засумувала і замість
сиру вклала гроші у психотерапію.
Виявилося, що
вона не товста і не стара, а молода і приваблива, що сором можна перебороти, що
стереотипи якими вона жила, нав’язані суспільством, а краще і приємніше думати
своєю власною головою. Можна перебороти внутрішні страхи від незадоволення
інших і жити щасливо.
Вона повернула Павлушу до його мами.
Виявилося, що вона чудово живе сама, виходить дешевше і не потрібно ревіти
кожної ночі.
Звичайно, знайшлися
люди, які озвучили слово «развєдьонка» і нагадали про сором і осудження. Але у двадцять
першому століття вони легко блокуються у всіх соцмережах і телефонах.
Я би додала, що
Дора почала жити здоровою і щасливою. Але це не казка, а історії з життя,
ідеального не існує. Проте без сорому і стереотипів життя Дори наповнилося
радощами і барвами життя.
історія
генерована з дозволу клієнтів. Всі збіги випадкові.