Психологический порлат Psy-practice

Правдива брехня.

Нормальне життя і самопочуття принципово можливі в цьому житті.

Це не якась там примара чи абстракція, це цілком конкртні речі. Дуже складні речі.

Я розумію, що є безліч варіантів роз'яснення цього починаючи від Платона і Конфуця та завершуючи Кантом, які як раз дуже сильно переймались питанням: "що таке нормальне життя?".

Як ви вже зрозуміли, відповіді в них були вкрай складні для сприйняття.

Пересічна людина хоче прожити гарне, сповнене щастя, життя, і це цілком природнє бажання.

Але саме гарне життя сповнене щастя, складається з зовсім інших елементів, не схожих на кінцевий результат.

Платон шукав істину (мабуть, найуспішніше за інших), Конфуцій досліджував взаємодію непоєднуваних частин, а Кант досліджував красу і мораль в рамках людського судження.

І всі вони, незалежно один від одного, приходили до майже одних висновків, що в житті людини є певний закон, який Кант назвав (для себе) Мораль, і що є певний закон світу за яким функціонує взагалі все.

Людина є частиною світу (який ми можемо взнати лише частково), а світ є частиною життя людини.

Закон людини (Мораль) вкрай простий - це правда, але обходження із правдою вкрай складне якщо брати до уваги отчуючий світ. Сказати правду не є шляхом до щастя, але є однією з умов. Справа в тому, що закони світу не передбачають наявність правди чи брехні, це суто людський вимір світосприйняття.

І от тепер дивіться, як щось суто людське накласти на щось, де цього нема і бути не може?

От в чому складність поводження із правдою і шляхом до свободі і щастя - в природі цього не існує.

І це складно зрозуміти.

Однім з виходів з цієї патової ситуації було створення образу Бога, який би поєднав людське із "людським" крізь приріву світу, замкнувши коло, віддаючи людині божествене назад, у відповідь на звертання до нього. В цьому задумі Бог повинен владнати всі питання із світом, знову ж таки, в якому цих питань взагалі не існує.

Ця проблема не така очевидна як здається, бо людина бачить світ своїми очима, які, доречі, виконують туж саму функцію що й образ Бога - посередник. Проблема така, що наше сприйняття світу і наше міркування про своє життя в світі не має відповідних аналогічних точок доторку в світі.

Це створює похідну проблему, не менш значущу ніж нерозуміння світу - це нерозуміння себе.

І от, від питання щастя ми прийшли до питання нерозуміння себе. Здачалось би, що тут спільного?

Відповідь - Нерозуміння. Точніше кажучи, розуміння обмежання розуміння через природні межі самого розуміння, і подальші намагання створити щось проміжне, щось середнє, яке дозволило би жити в гармонії із незнаним, вічним, небачним. Це щось - це судження про мораль, це власні судження кожної людини про себе, свої обмежання, свої бажання, свої права і обов'язки. І відчуття щастя напряму залежить від того, чи дотримується людина своїх же власностворених для самої себе законів.

От ми прийшли до правди. До правди, яку кожен з нас говорить або не говорить сам собі.

І ось тут є елемент зіткнення людини і світу, коли сказати правду собі (чи іншим) - це ще не вся справа. Тут також варто враховувати і того, кому ти це говориш, тобто себе і світ. І несподівано, з'являється такий елемент пазлу як - повага, тобто розуміння, усвідомлення того, що сказана правда говорилась не для чогось чи когось, не заради наслідків чи красоти вчинків, бо тоді це вже не правда, а лише тому, що це є і щастя в цьому моменті полягає в тому (на мій погляд), щоб поєднати правду, тобто те, що є, із тим, що для інших, для світу - цього нема.

"Правдива брехня" - це не пояснення, але дуже влучна метафора, яка описує те, про що я намагався написати.

 

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!







Текст анонса:




Детальний текст:



Написать комментарий

Возврат к списку