Чи давно ви зустрічали гопників? Отих таких класичних з картинок-демотиваторів: «Сємки єсть? А якщо знайду?». Я донедавна думала що ця субкультура, якщо можна її так назвати, канула в лету.
Та закон збереження енергії мабуть діє і в цьому випадку. Ніщо так просто не виникає і не зникає, лише перетворюється з одного виду в інший.
Гопники посеред нас, але тепер вони не носять спортивні штанці і кепочки, можуть мати вищу освіту і їздити на део-ланосі чи навіть Бе-еМ-Ве (на жаль мої знання марок машин дуже обмежені:)
Зустрівши гопника ви його легко впізнаєте. По перше, увесь світ, і в тому числі ви (так і знайте!) існує для того, щоб задовольняти потреби гопника. Питоньки, їстоньки, увагу, визнання… Таке собі доросле немовля, яке невпинно вимагає, ставить претензії та бундючиться від переживання власної вагомості та унікальності.
Для гопника не існує границь – фізичних і психологічних. Це той, хто без докорів сумління публічно обговорюватиме вас наприклад за святковим столом, при цьому не соромлячись вашої присутності. І факти вашого життя завжди свідчитимуть проти вас.
І не доведи Господи вам не зганяти по хлібчик, коли гопник наказав (нагадаю, просити вони не вміють, а якщо й так – то в наказовій формі…) Все – відтепер ви головний ворог і мочити вас будуть «нє па дєцкі».
Декілька форм, за якими можна виявити гоп-комунікацію (читати виразно, з інтонацією, затягуючи голосні):
«Ну що ти за господиня така… Могла б і краще до гостей підготуватися. Печиво в магазині і я можу купити…»
«О… А знаєш у тебе павутиння в правому верхньому кутку в кладовці… Я випадково не ті двері відчинив. Можна було б і прибрати. Це ж секунда роботи!»
«То в тебе нова робота? І що, добре платять? Ну то міг би з цієї нагоди і виставитися… Цукерки там, шампанське…»
«У тебе в сторіз пиріжки з вишнями були, де ті пиріжки? Чому я їх не бачу? Могла б і почастувати колег»…
«Слухай, сфоткай мене завтра в парку/зроби мені флаєр на івент/посиди з моєю малою три тижні поки я в Італію на відпочинок злітаю…. Мені треба. Ну що, тобі тяжко? Ми ж ліпші друзі!»
…
Продовжувати можна до безкінечності. Та найгірше в гоп-комунікації те, що вона застає зненацька. Спершу ви можете навіть не помітити, що ваші границі пробиті. Впасти в ступор або в сором чи незрозумілу вину і виконати побажання гопника. На момент атаки здається, що він і правда має рацію. В кутку павутиння, в холодильнику миш повісилась, а пиріжки вчора з’їли голодні домочадці. Треба було дві порції спекти!
І в цьому місці легко «проскочити» себе і свої потреби й життєві обставини. Ну наприклад те, що ваша інформація, навіть якщо вона опублікована в закритому пості «лише для друзі» – не предмет публічного обговорення. А те, пекли ви вчора пиріжки, варили манну кашу чи готували рекордний 5-кілограмовий Тірамісу не означає, що ви відтепер маєте частувати ним усіх охочих підписників свого інстаграму. А гість, що сидить за вашим столом, п’є вашу каву із вашого горнятка і топче магазинні печеньки, не той, хто має право коментувати ваші здібності як господині… І ви точно не маєте «виставлятися» за машину, квартиру,народження доньки чи нову посаду. Хіба якщо самі захочете або якщо у вашому товаристві саме такі «правила гри». А от спроби викликати провину за те, що не виставився, не поділився добром, чи наприклад з появою кращої високооплачуваної роботи, не почав водити друзів на каву за свій кошт – це спосіб покращити своє життя за ваш кошт, простіше кажучи – «нажитися» на вашому успіху. І зі щирою радістю за вас це не має нічого спільного…
Що робити, коли натрапив на гопника, і нікуди сховатися? І правда, он він сидить за моїм столом і уже критикує лимонну меренгу, ягу я готувала півночі…
По перше, границі і ще раз границі. Пам’ятайте, хто в домі господар. Якщо це ваше життя, то хіба ви маєте вирішувати, як обходитися зі своїми грошима, ресурсом, часом чи пиріжками з ружовим варенням.
По друге, не вести переговорів з терористами. Мета гопника – взяти від вас те що він хоче. Або забрати те, що він вважає по праву своїм. В цьому місці комунікація слабо можлива, адже ви по дефолту «повинні», і інших варіантів не передбачається.
По третє: чесно запитати себе, чи потрібно мені продовжувати стосунки з цією людиною і щоразу пильнувати своє життя на предмет того, що може бути і буде використане проти мене (якийсь трилер, а не життя, чесне слово!) І за можливості обмежити комунікацію з гопником на його умовах.
Не завжди є можливість припинити стосунки повністю, але принаймні захистити себе від надто цікавих колег, які дозволяють собі читати вашу пошту або родичок, які мають доступ до ваших соцмереж – це у вашій зоні відповідальності.
Звісно, гопник буде невдоволеним. І претензій у вашу адресу побільшає. І може навіть доведеться пережити істерику-дві, коли він чи вона (так-так, гопники бувають і жіночої статі) усвідомить, що те, що отримува/ла безумовно і сприйма/ла як належне, припинилося. І ви станете цією жахливо незручною людиною, яка «тільки про себе і думає», «савсєм абарзєла» і «береги попутала» (цитати подаються мовою оригіналу)…
Проте вам точно стане легше жити. Адже, не маючи доступу до вас, своє обурення гопник виливатиме на когось іншого… Когось, хто готовий його слухати, втішати і гладити по голівоньці і безумовно віддавати, віддавати, віддавати…