Психологический порлат Psy-practice

Дитина.

Одного осіннього ранку молода,гарна собою, дівчина йшла на роботу. Вона поспішала. Адже й до того сіре небо затягло темними хмарами та розпочався дрібний осінній дощ. А дівчина була одягнена у блузку, спідницю та босоніжки, що пасували, скоріше, до літа. Вона вже майже бігла на роботу, не звертаючи уваги на перехожих, на магазини, що відчиняли двері покупцям, на кав'ярні, що були вже відчинені, та пропонували відвідувачам ароматноі кави або щось інше, не менш смачне. Нічого не привертало уваги дівчини, ніби вона йшла зовсім сама по цій ранковій вулиці.
Десь за спиною роздався голос старенької: Дитино!
Дівчина прямувала далі. Десь, мабуть, бабуся, кличе онука, або онучку. Тоді вона почула знов: Дитино!
Дівчина обернулася назад, кликали точно не її. Вона ж давно не дитина. Але різне буває. Може загубилася чиясь дитина.
Отож дівчина обернулася назад і побачила перед собою стареньку. На дівчину дивилися сірі очі, в молодості, мабуть, вони були блакитні, а може і волошкові. Навколо очей видно було зморшки, схожі чимось на промені сонця. Бабуся зверталася до неї, до дівчини. Спитала: Дитино, тобі не холодно?
Дівчина відповіла з посмішкою, що поки що ні. Але відчула, раптом, як їй холодно, цього осіннього ранку. І як же вона не помітила сама? Вона подякувала старенькій за турботу і попрощавшись, пішла далі.
Весь день вона пропрацювала, не згадуючи про ранкову зустріч.
Тільки коли повернулася ввечорі додому згадала бабусю, і їй стало так тепло і приємно на душі, як давно вже не було. Чомусь дівчина стала згадувати своє життя. Як багато працює, як в неї нема часу на зустрічі з друзями, на відпочинок. Раз на рік вона їздить в теплі краї відпочити, але цього вистачає на пару тижнів. Вечорами вона не має сил і бажання десь іти. Спілкуватися. Є лише одна старша жінка, колега, з якою можна іноді поговорити щиро. Вони мають теплі почуття одна до одної. Ось і все спілкування. Одна колега.
А вечори, у заробленій на власні кошти квартирі, досить сумні. Але дівчина відганяє від себе сумні думки, відчуття повної самотності. Вона цікавиться психологією. Багато знає про лінь, про прокрастинацію, про те, що треба виходити із зони комфорту, накопичувати ресурси. Будувати стосунки із протилежною статтю відповідально, чітко знаючи, хто він має бути за фахом і різне таке. Поки нема достойного.
Але не треба сумувати. Думати про таке. Негатив один. Треба робити далі. Будувати. Виходити із зони комфорту.
А бабуся приємна ранком зустрілася, добра така старенька, мила. Добре, що дитина не загубилася. Вона-то давно не дитина. Автор Світлана Кулакова.

Понравилась публикация? Поделись с друзьями!

Написать комментарий

Возврат к списку