Є такі люди якім все одно на інших людей, на те як вони почуваються поряд з ними, боляче їм щось чути від них, чи добре їм взагалі поряд і все таке інше.
Це формально-шаблонний погляд на таку картину.
Про це навіть важко писати, бо воно таке позасвідоме, що важко про це думати.
Що стосується цих людей, то, приміром, чоловік, який використовує жінок знаходячись із ними в стосунках в цілому заради сексу чи якихось інших «плюшок» робить це обманюючи жінку, говорячи їй стандартні фрази про кохання і зацікавленість, які для нього насправді лише якийсь набір слів. Відносини йому потрібні, але не людина у відносинах.
Він весь час у пошуку, він любить змінювати жінок, бо вони стають йому нецікавими через деякий час і він шукає якусь більш цікаву.
Це стосується всього: жінок, роботи, друзів, місця перебування і тд.
Ну що ж, маємо таку картину.
Але, що відбувається?
Можна простежити відстороненість від почуттів, можна помітити небачення іншої людини поряд, можна зауважити загальну відстороненість відчуттів при формальній заявці на їх бурхливе відчуття.
Загалом, можна припустити, що чоловік хоче бути із своїми почуттями стосовно себе, але вони настільки складні і важкі, що від них звичайно хочеться триматися подалі, що й реалізується у стосунках із іншими людьми, в їх формалізації. Побачити що ти не звертаєш увагу на самого себе і свої почуття чоловіку важко, бо страшно, бо краще позбавитись почуттів взагалі і замінити їх на короткострокові адреналинові спалахи емоцій збудження і зацікавленості.
Але чому страшно почувати щось?
Бо почуття є різні і страшні в тому числі.
В будь якому разі чоловіку хочеться жити, хочеться любити, бо це природні інстинкти, але, травма склалась таким чином, що ці інстинкти були пригнічені.
Пригнічений чоловік із пригніченими інстинктами пригнічує.
Життя відбувається на позасвідомому рівні у вигляді первісних безособистісних інстинктах, де є панування виживання, а не задоволення життям.
Наряду зі страшними почуттями ігноруються і всі інші, вони не почуваються, натомість розум формує уявлення про почування почуттів, що приймається за реальні почуття.
Пошук жінки, яка зможе вдовольнити чоловіка звичайно перетворюється на утопію, такої жінки не може існувати в умовах, коли цей чоловік не вдовольняє сам себе.
А він себе не вдовольняє, бо не хоче бачити в собі взагалі щось, що пов‘язано із ним самим.
Будь-яка дія в цій картині життя не має сенсу, бо, нема самого життя, отже зміни провести не можна поки знаходишся в цій парадигмі відносин, коли є уявний Я, а ти - лише вдоволення моєї уяви.
Але, звернути увагу на себе напрочуд складно, не тільки в цьому випадку, а взагалі. Вийти за рамки і побачити свій перенос на інших людей, світ, обставини, це реально неймовірно важко, це може змінити геть все.
Цей світ позбавлений себе, він важкий на дотик, він ніби то приваблює людей які хочуть експансії своїх необроблений відчуттів у ніби то пустий простір цієї людини, але, наблизившись до неї і вміщуючи себе в неї люди починають відчувати, що нічого не відбувається, сама лише тиша. Приваблива обгортка бачить до себе привабливих обгорток.
Жінка буде вимагати від цього чоловіка життя, емоцій, уваги, любові, прийняття, справжніх почуттів, всього того, що він не може почувати в самому собі. Жінка буде його дзеркалом, але він буде дивитись не на своє відображення в дзеркалі, а на саме дзеркало, відмічаючи в ньому лише недоліка поверхні, бруд, пил, тріщини, скоїли, і тд.
Тільки не своє відображення. Тільки не Я.
Треба зрозуміти, що людина не бачить цього в собі, бо це глибоко позасвідомо речі для неї. Через це про це дуже важко говорити.