Батьки чекають підліткового віку своїх дітей, як чогось дуже страшного. Ми часто чуємо: «Моя дитина вже нечемна, а що буде у підлітковому віці?!» Батьки розуміють, що буде важко, але як саме буде, як довго і як себе поводити в той період з підлітком – забороняти все чи дозволяти все, постараюсь розгорнуто розповісти.
Сьогодні підлітковий вік став «раннім»: з 9-11 років до 15-17. Цей час вважається віковою кризою, необхідною для нормального становлення особистості.
Щоб краще зрозуміти, що переживають наші діти в цьому віці, розпочнемо із біологічних змін в організмі, які корелюють із психологічними чинниками. У підлітків відбувається глобальна перебудова організму, окостеніння кісткового апарату відбувається швидше, ніж м’язовий розвиток організму. Розвиваються серцеві м’язи і судини, але невідповідно і нерівномірно. Через це, коли посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, відбувається тимчасовий розлад кровообігу, підвищення артеріального тиску та напруження серцевої діяльності. Це спричиняє дратівливість, сонливість та швидку втомлюваність.
Основними змінами в підлітковому організмі, звичайно, є статеве дозрівання. З’являється статевий потяг, зазвичай неусвідомлений. У цей період діти мають отримувати від батьків підтримку. Батьки ж мають визнавати, що їхня дитина – окрема особистість. Про статеве дозрівання потрібно спілкуватися, готувати дитину до біологічних змін в організмі, до змін в зовнішності. Можна купити і книжку на цю тему, але якщо ми хочемо мати довірливі стосунки із власною дитиною, то з нею варто говорити.
Якщо ваша дитина у шість років питає, що таке «секс», а ви відповідаєте, що «ти ще маленький і потрібно підрости», повірте, дитина знайде відповідь деінде. Не впевнена, що ця відповідь буде вірною чи коректною. До того ж ви точно можете втратити контакт і довіру. І наступного разу, коли ви самі захочете поговорити зі своєю дитиною, то чи захоче вона вас слухати, а головне – почути?
У підлітковому віці батьки вже не є авторитетом. Тож сказати, що так не треба робити, бо не треба, для дитини не підходить, бо вона аналізує ваші дії, слова та вчинки.
Про психологічні особливості підлітків. Ми любимо наших дітей, тож часто хочемо їх обнімати і цілувати, але у відповідь часто отримуємо опір. Це не означає, що ваш рідний підліток вас не любить, він просто не усвідомлює свої потяги. Тож не потрібно дивуватися чи звинувачувати підлітка у відсутності любові. Діти можуть проявляти свою любов по-іншому. Особливо це стосується старшого підліткового віку – 13-16 років. Коли дитина захоче, то сама підійде і обійме.
Ви помітили, що ваш підліток, якщо не щодня, але щотижня змінює свою думку, інтереси, потреби і бажання. Впевнена, це вас дратує: то ліпити хоче, то на гурток танців захотів, то біологом хоче стати, то вже передумав і придумав, що стане військовим. Це нормально, бо у підлітковому віці дитина починає активно себе шукати. Ми, дорослі, не завжди знаємо, чого хочемо, то що говорити про дітей? Варто ставитись до цього терпляче та старатись спрямувати, але не все вирішувати за нього, а ще гірше – заставляти.
Для підлітка важливо мати власний простір, свої секрети і особисте життя – особливо це стосується старшого підліткового віку (13-17 років). На дверях появляється табличка «відчинено/зачинено», підлітки дратуються, чому ви без стуку заходите у їхню кімнату, вони не хочуть, щоб ви слухали їхні розмови з друзями. І це також норма. У цьому віці провідною діяльністю є міжособистісне спілкування. Зазвичай підлітки не хочуть, щоби дорослі знали про їхні пікантні розмови з друзями, обговорення симпатій, бажань і фантазій. Якщо ваша дитина стала закритою або грубою, не бийте одразу на сполох, а поспостерігайте. Зазвичай це стандартна поведінка для підлітка, а не прояв суїцидальних нахили.
Ви сильно любите свою дитину і, звичайно, стараєтесь відгородити її від проблем і помилок. Але щоб діти чогось навчились і подорослішали, вони мають робити помилки і вміти їх або вирішувати, або приймати. Щоб дитина не відчувала себе «лузером», батьки мають ділитися свої досвідом падінь та злетів. Адже не помиляється лише той, який нічого не робить.
Часто діти не вміють програвати. Звісно, ми хочемо, щоб наші діти були переможцями, але якщо дитина не буде вміти програвати, їй буде складно емоційно. Тож треба навчити дитину програвати, щоб вона навчилась вигравати. Щоб програш ставав стимулом до перемоги, а не просто здатися і більше не намагатися.
І на кінець декілька основних правил, як спілкуватися та як себе вести із дитиною-підлітком:
1. Чим більше заборон, тим більший опір. Це не означає вседозволеності, але більше свободи не завадить. Найголовніше – це ваша довіра. Коли дитина відчуває від вас довіру, тоді й вона у відповідь буде старатися цю довіру виправдати.
2. Нудні та довгі повчання не принесуть потрібного результату. Це сприймається негативно. Спробуйте спокійно та терпеливо вислухати дитину, не перебиваючи. Коли вона виговориться чи навіть викричиться, зробіть паузу на 30-40 секунд і тоді висловіть свою думку щодо ситуації/проблеми. Спробуйте знаходити компроміс.
3. З розумінням та співчутливістю відносьтесь до підліткових проблем. Це вам здається, що це дитячі проблеми, а для них це весь світ.
4. Не порівнюйте дітей ні з ким. Це дуже ображає дитину, впливає на її самооцінку, яка лише формується.
5. Будьте послідовними. Не змінюйте правила. Якщо ви дозволяєте протягом дня пограти в комп’ютерні ігри одну годину, в інший день чомусь дозволите дві, а згодом насварите дитину, бо вона грала дві години, то зробите тільки гірше. Якщо ж ви зробили виняток лише сьогодні, то дитині це потрібно пояснити: «Сьогодні я тобі дозволяю пограти дві години, бо ти зробив домашнє завдання/помив посуд/поскладав у кімнаті/поїхав зі мною на дачу тощо».