Статеве виховання (гендерне)
Кожна людина в своєму житті відіграє багато ролей. У різні моменти ми - доньки, сини, онуки, батьки тощо. Але, крім того, ми завжди залишаємося собою (жінкою чи чоловіком). По-різному сприймаємо світ, звертаємо увагу на різні речі, поводимося в складних ситуаціях.
А коли ми стаємо жінкою чи чоловіком?
За даними одного з досліджень, у 80% сімей у всьому світі чекають на хлопчика. Але чому? Чоловіки вважають, що їм буде легше виховувати сина, радіють їх народженню… А потім батько більше любить дівчинку. Давайте спробуємо в цьому розібратися.
Природою так за програмовано, що для того щоб народилася дитина необхідна участь і чоловіка, і жінки. І не тільки біологічно. Жінка з дідів-прадідів виконувала роль берегині дому, люблячої та турботливої матері. Суто чоловіча роль – роль захисника. В наш час ми розуміємо ці ролі дещо інакше.
Часто буває так, що коли дитина з’являється на світ, мама бере на себе майже всю роботу з догляду за дитиною. Помічниця в неї вряди-годи стає бабуся, а не батько. Та й серед чоловіків поширена думка, що чоловікові не місце біля немовляти. Вони кажуть: «Дитина ще дуже маленька. Нехай нею займається мати. А от коли вона виросте, тоді я і стану її виховувати». Таким чином з самого початку за мамою закріплюється роль виховательки, а батько - сторонній спостерігач. А якщо і пробує виховувати, то це робиться за допомогою вказівок: це роби, цього не роби. В нього не має часу або і бажання з’ясовувати причини того, що сталося, Якщо дитина не слухається, її треба покарати. Так чинили, можливо, наші батьки, а з ними – їхні. Так робимо ми. Але результат ми отримуємо прямо протилежний. Сучасні діти не поспішають виконувати накази, їм потрібно все пояснювати, в школах розповідають їм про їхні права. І якщо з правами людини діти більш-менш знайомі, то чи знайомі вони на справді зі своїми суто жіночими чи чоловічими ролями?
В самому психічному розвитку дитини спостерігаються істотні індивідуальні розбіжності, які насамперед, як ми знаємо, залежать від вроджених особливостей. Нейропсихологи В.Еремєєва та Т.Хрізман стверджують, що мозок новонароджених хлопчиків і дівчаток вже в цьому ніжному віці працює неоднаково. На першому місяці життя процеси сприйняття й аналізу інформації хлопчиком і дівчинкою різняться. Дівчатка народжуються більш зрілими на 3 – 4 тижні, а до періоду статевої зрілості ця різниця досягає близько двох років. Хлопчики на 2 –3 місяці пізніше починають ходити, на 4 – 6 місяців пізніше починають говорити, при народженні хлопчиків частіше спостерігаються ускладнення, ніж при народженні дівчаток. Виходить, що у початковій школі хлопчики молодші від дівчаток за своїм біологічним віком на цілий рік.
Доведено, що хлопчикам, на відміну від дівчаток, для їхнього повноцінного психічного розвитку потрібен більший простір, ніж дівчаткам, якщо простору мало в горизонтальній площині, то вони освоюють вертикальну: лазять по драбині, забираються на шафу. Хлопчики (і чоловіки) більше орієнтовані на інформацію, а дівчатка (і жінки) – на стосунки між людьми. А ми, на жаль, ведемо хлопчика до першого класу абсолютно не враховуючи цих особливостей, наражаючи дитину на стрес, формуємо його невпевненість, викликаємо відразу до навчання. Добре ще, коли хлопчик іде до школи в повних 6 років, а скільки «турботливих» батьків відправляє дитину навіть раніше. І абсолютно щиро вважає, що робить все якнайкраще задля майбутнього сина.
Жінки, зазвичай, краще виконують завдання вже не нові, типові, шаблонні, але тоді, коли вимоги до старанності, опрацювання деталей, виконавчої частини завдання високі. А це саме те, чого найчастіше вимагають у школі. Та до того ж навчають і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома – мама і бабуся, у дитячому садку – вихователька, у початковій школі – вчителька. А чи може жінка виростити справжнього чоловіка? Навряд чи. У неї інший тип мозку й інший тип мислення.
У будь-якій діяльності, що потребує пошуку, свіжого, нестандартного рішення, чоловіки попереду. А там, де потрібна найвища виконавча майстерність, жінки лідирують або, принаймні, не поступаються чоловікам. В хлопчиків краща організація тих видів діяльності, де необхідне просторове мислення, яке є вже в шість років, тоді як у дівчаток її немає навіть у тринадцять.
Хлопчики короткочасно, але яскраво і вибірково реагують на емоційний чинник, а в дівчаток у ситуації діяльності, що викликає емоції, різко наростає загальна активність, підвищується емоційний тонус кори мозку. Мозок дівчаток ніби готується до відповіді на будь-яку прикрість, підтримує в стані готовності всі свої структури, аби будь-якої секунди відреагувати на дію, що виникла з будь-якого боку. Напевне, цим і досягається максимальна орієнтованість жіночого організму на виживання. Чоловіки ж звичайно швидко знімають емоційне напруження і замість переживань переключаються на продуктивну діяльність
Встановлено, що чоловіки більш охоче займаються пошуковою діяльністю, висувають нові ідеї, вони краще працюють, якщо потрібно розв’язати принципово нове завдання, але якість, старанність, акуратність виконання або оформлення його невисокі. І в школі хлопчик може знайти новий нестандартний розв’язок математичної задачі, але припуститися помилки в обчисленнях, і одержати в результаті двійку від жінки-вчителя, а вдома сльози матері, невдоволення або навіть стусани. І страшні слова: «Нікчема! Невдаха! Весь у свого батечка! Ледар!..» - список безкінечний, а результат страшний. На все життя відкладаються в душі хлопця образливі несправедливі слова, в підсвідомості – формується образ людини-невдахи. Так і залишаються нерозвинутими задатки і таланти, нереалізовані можливості і бажання.
Батько просить сина кожного дня витрачати на прибирання своєї кімнати хоча б
10 хв. Син начебто погоджується. Минає кілька днів, усе залишається як і раніше. То в чому ж причина? Виявляється, що в цій сім’ї за прибирання відповідає мати. І, не залежно від того, чи прибере син свою кімнату чи ні, кімната буде прибрана мамою.
1. Потрібно припинити прибирати кімнату зовсім, якщо він уже дорослий.
2. Він сам повинен вирішити, коли йому прибирати кімнату. До нього приходять друзі.
3. Якщо дитина не достатньо доросла, треба приділити час для навчання охайності. Робити це систематично і хвалити при кожній нагоді навіть за одне тільки бажання!
Увага! Не треба акцентувати увагу на безладі вдома, коли дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це дуже важливо. Критика дуже шкідлива. Дитині може навіть сподобатися бути неохайною: не треба робити зачіску, прибирати в кімнаті, митися, прати і прасувати одяг. Вам це здається дивним? Але це так. Особливо, коли це дитина підліткового віку, коли одна з основних її рис – дух протиріччя.
Дорослі повинні враховувати особливості емоційної сфери хлопчиків. Мамам, вихователькам і вчителькам важко зрозуміти цей бік життя хлопчика – адже самі вони інші. Ось і виходить, що мама (або педагог) довго лають хлопчика, нагнітаючи емоції, і сердяться, що він не переживає разом із ними, а ніби залишається байдужим до їхніх слів. Ні, він не байдужий. Просто хлопчик уже подолав пік емоційної активності, відреагував на перших хвилинах розмови, але він, на відміну од мами (сестри чи однокласниці), не може довго утримувати емоційне напруження, він до цього не пристосований і, щоб не зламатися, просто відключив слуховий канал, тобто інформація до його свідомості не доходить. Він уже не чує.
Ми звикли більше пестити дівчинку, а хлопчика змалечку привчаємо не виявляти свої емоції, слабкості. Так, чоловік повинен бути сильним. Але потім ми скаржимося на бездушність наших синів. Так психологи радять попестити дівчинку протягом дня 25 разів, а хлопчика – 40!
Можна сказати: «Я знаю, що ти сильний. Я вірю, що ти обов’язково вирішиш цю проблему. І я співчуваю тобі. Я знаю, що тобі зараз дуже важко. Чим я можу тобі допомогти?». Щоб хлопчик став чутливим і сильним одночасно, треба спершу навити його висловлювати свої емоції та почуття. А для цього дорослим треба проговорювати назви емоцій та почуттів. Використовувати «Я – висловлювання».
Чи замислюємося ми, чому красиві жінки – красиві? Та тому, що їм всі говорять, які вони красиві. Їм дуже подобається, коли ними захоплюються і хочеться почути це ще і ще раз. А для цього жінка звикає докладати зусилля – доглядає себе. Так і дитина. Вона стає такою, якою робимо її ми.
Кожний з нас може дати своє:
1. Мати – емоційність, почуття, чутливість.
2. Тато – впорядкованість, чіткі правила, вміння стримувати себе, підтримку, захист, упевненість, віру в успіх.
Виховуйте дитину разом!
Поважайте рівність хлопчиків та дівчат і не забувайте про їхню відмінність!
