Повысить рейтинг
Введите количество баллов которое хотите купить (100 балов = 2$)
*Каждый день, будет сниматься -10 баллов, чтобы поддерживать равные возможности и в рейтинге были наиболее активные психологи.
Авторизация Регистрация
Авторизация
Логин:

Пароль:

Авторизация
Логин:

Пароль:

Укажите ваш E-mail
Подписаться

ПРИЧИНИ НЕРВОВО-ПСИХІЧНИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ

Подписаться на автора ПРИЧИНИ НЕРВОВО-ПСИХІЧНИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ
02 Августа 2017 15:11:59
405

У дошкільному віці причиною нервовості в дітей є помилки, допу­щені у вихованні. Неврівноваженість у стосунках з дитиною, суворість, що змінюється надмірною ніжністю, вимогливість поряд із розбе­щеністю — усе це вражає дитячу психіку, створює перенапруження нервових процесів. Часті невротичні реакції є результатом неоднакового ставлення до дитини батьків: дуже суворий батько і безмежно ласкава мати. Тут, з одного боку, постійні заборони й стримування, що веде до пригнічення ініціативи дитини, а з другого — «сліпа» любов, пестощі і вседозволеність перешкоджають тренуванню і зміцненню волі.
Значної психічної травми завдають дитині сварки і бійки в родині, непорозуміння між батьками.
По-різному сприймають діти народження другої дитини. Якщо до на­родження братика чи сестрички дитина росла у надмірній увазі батьків, то поява в сім’ї немовляти викликає тяжкі переживання і роздратування. Виникають ревнощі й часто агресивні реакції у ставленні до немовляти. У цьому, звісно, вина батьків, адже турбота про немовля забирає увесь їхній час, позбавляючи тим самим необхідної уваги першу дитину.
Однією із частих причин виникнення неврозів, особливо в дітей зі слабким типом вищої нервової діяльності, є перенесені захворювання внутрішніх органів, різні травми голови.
Проявом невротичного стану в дітей 4-5-ти років є нічні страхи, пов’язані з їх залякуванням та фізичними покараннями. Дуже часто батьки розповідають дітям страшні казки, читають книжки або пока­зують малюнки змісту, що лякає. У таку дитину вселяється почуття страху. Усе це викликає страшні сновидіння, дитина зіскакує з ліжка, плаче, кричить, не впізнає оточуючих. Заспокоєна батьками, вона знову засинає, а вранці не пам’ятає, що з нею відбувалося.
Залякування дитини нерідко призводить до виникнення страху темряви, самотності, якогось предмета чи живої істоти.
До причин невротичних відхилень у пубертатному віці належать морфофункціональні зміни в організмі, пов’язані з гормональною перебудовою організму за умови відсутності врахування їх з боку батьків. Це породжує різкість у поведінці, грубість, схильність до сліз, упертість та негативізм.
До рухових невротичних проявів зараховують тикозні посмикування обличчя, кінцівок або тулуба. Основою цих гіперкінезів найчастіше є рухи, пов’язані з тісним незручним одягом та взуттям або неприємними відчуттями в різних частинах тіла. Нерідко проявом нервозності в дітей буває заїкання.
Негативно впливає на дітей штучне «прискорення» їх розумового розвитку і мови. Цьому сприяє велика кількість іграшок, книжок, ран­нє запам’ятовування віршів, казок. Особливо часто таке прискорення розумового розвитку буває у віці 2-4 років, коли діти стикаються з невідомим, дуже багато запитують. Існує термін «інформаційні невро­зи», саме вони розвиваються від перевантаження мозку інформацією перенапруження основних нервових процесів.
Зростаючий обсяг інформації потребує нових підходів до виховання і навчання дітей. Майже щороку до процесу навчання дитини висува­ються нові вимоги, що перевантажують індивідуальні можливості ди­тячої психіки. За даними статистики, кількість інформаційних неврозів щороку збільшується. Тому важливо дотримуватись оптимальних норм інтелектуальних навантажень дитини. Небажано намагатись завантажи­ти дитину великою кількістю різноманітних додаткових занять. Варто розраховувати її можливості та не обмежувати рухів.
Найчастіше подібні перевантаження нервової системи у дітей бувають в інтелігентних сім’ях, особливо, коли дитина єдина і росте в оточенні кількох дорослих людей.
Несприятливо позначається на малюкові відсутність дитячого товариства і постійне перебування серед дорослих. У таких випадках у нього розвивається наслідування, надмірна серйозність.
Причиною виникнення невротичних станів у дитини може бути порушення статевого дозрівання, що призводить до ранніх проявів сексуальності. Цьому сприяють занадто часті ласки, надмірно м’яка постіль, спільна постіль, переїдання на ніч, умови, які дають змогу спостерігати інтимне життя батьків тощо.
Але про які б невротичні розлади не йшла мова, основна причина їх виникнення — психогенні «нервові зриви». Невротичні стани можуть виникати в будь-якому віці. До числа найбільш загальних причин «нервових зривів» належать також одночасні заняття кількома різними справами, коли дитина не встигає зосередитися на одному, вимушена перемикатися на інше.
Неправильне виховання як фактор ризику виникнення нервово-психічних порушень
Численні дослідження переконують, що основні причини виникнення неврозів і психічних захворювань у дітей пов’язані з дефектами вихован­ня і конфліктними ситуаціями в сім’ї. Встановлені особливості соціально-психологічної структури сімей, у яких діти страждають нервовими захво­рюваннями. До них належать «неорганізовані» сім’ї, де спостерігається домінування одного із батьків, комунікативний бар’єр між батьком і дитиною та обмеження впливу батька на процес її виховання; виховання дитини нервовими батьками і конфліктність сімейних стосунків, розлад між батьками, неузгодженість вимог до дитини з боку батька і матері, а також прародичів.
Оскільки виховання характеризується певними сторонами ставлення батьків до дітей, варто виділити найбільш суттєві з них як три групи факторів невротизації дітей.
До факторів першого порядку можна зарахувати неправильне ставлення батьків до дітей. Це гіперопікунство батьків (особливо ма­тері), що пов’язане з тривожністю і страхом самотності; нервові зриви у вигляді крику і фізичних покарань, численні зауваження, надмірна при­нциповість, недовіра. Дитина постійно відлучається від самостійності. А між тим: «Впевненість дитини в собі, її особиста сміливість, — писав відомий психолог Альфред Адлер, — найвище щастя для неї. Смілива дитина буде з часом зустрічати свою долю не як щось зовнішнє, а як результат застосування власних сил».
Інша особливість у ставленні батьків до дітей — це неусвідомлена проекція особистих проблем на дітях, коли батьки звинувачують дітей у тому, що є характерним для них самих, або коли батьки не бачать не­доліків у собі, але вимагають від дітей того, у чому самі не є прикладом. Що вище ступінь невротичних порушень у батьків, то частіше вони надалі відчувають почуття провини, сумніву і вагання у правильності своїх дій і негативній оцінці дитини.
Негативною рисою виховання є «розрив» між словом і ділом, коли бать­ківська мораль має дуже абстрактний характер і не підсилюється живим, безпосереднім прикладом, або батьки кажуть одне, а роблять інше (дво­якість особистості). Часто батьки не можуть стабілізувати кризові ситуації в психічному розвитку дитини, справитися з її страхами і тривогами. І коли вони ще більш неспокійні і тривожні, ніж сама дитина, то цим сприяють фіксації її невротичних реакцій, які спочатку мають епізодичний характер. Іноді батьки «пропускають момент», коли невротичні прояви ще незначні і їх легко можна позбутися адекватною психологічною дією.
Помилкою у вихованні є й те, що батьки не можуть установити рів­них, довірливих й емоційно-теплих, безпосередніх стосунків з дітьми, їм бракує душевної щирості, широти поглядів, доброти.
Факторами другого порядку є помилки у вихованні дітей, спричи­нені неврахуванням особливостей їх психофізіологічного розвитку та індивідуально-типологічних особливостей батьків.
Нерозуміння розвитку особистості дитини. Наприклад, батьки вва­жають дітей упертими, тоді як мова йде про збереження елементарного почуття власної гідності. У решті випадків батьки думають, що дитина не хоче виконати їхніх вимог, а насправді вона не справляється через індивідуальні особливості свого розвитку.
Неприйняття дітей, з одного боку, відбувається через небажання мати взагалі або передчасну появу дитини, коли її «не чекали», а також невідповідність її статі бажанням батьків. З іншого боку, це неприйняття індивідуальності, особливостей характеру. Неприйняття — одна із причин виникнення неврозу страху в дітей, що пов’язано зі стресом матері у зв’язку з небажаною вагітністю. Неприйняття найбільше відбивається на психічному стані дитини у перші роки їх життя, адже саме тоді потрібно максимум емоційно-теплого ставлення до неї з боку матері. Часто неприйняття спостерігається у матерів з істеричними рисами характеру, головним чином через егоцентризм. Неприйняття дитини найбільш харак­терне для молодих мам ще з несформованим почуттям материнства.
Невідповідність вимог батьків із можливостями і потребами ді­тей — це один із провідних факторів, що викликає нервово-психічне перенапруження в дітей. Це завдання, які нездатна зробити, виконати дитина через свої психофізіологічні особливості розвитку. Це різноманіт­ні доручення, що потребують тривалих зусиль вольової сфери дитини. Обмеження дитини в її іграх та перебування на свіжому повітрі. Заборону дружити та гратися з іншими однолітками, обмеження її контактів.
«Негнучкість» батьків у стосунках з дітьми, що виявляється у нав’язуванні своїх думок; фіксації уваги на своїх проблемах, які не цікавлять дітей, та зосередженні на них; запрограмованості вимог; відсутності альтернатив у рішеннях; упередженим ставленням.
«Негнучкість» зумовлена як типологічними особливостями, так і не­вротичним станом батьків. Типологічними проявами є: недостатній рівень розвитку уявлення, надмірна принциповість і наявність інших гіперсоціалізованих рис характеру; домінантність і авторитарно-паранояльний настрій.
Нерівномірність ставлення батьків до дітей у різні роки їх життя.
Непослідовність у зверненні до дітей — суттєвий фактор, що ви­никає внаслідок змінних і суперечливих вимог батьків. Виявом непос­лідовності є постійні обіцянки або погрози, недоведення розпочатої справи до кінця, невідповідність між вимогами і контролем, переходи з одних крайнощів до інших, які призводять спочатку до нестійкості нервових процесів дитини, а відтак — до її збудження і втоми, а також неузгодженість стосунків між батьками, зумовлена наявністю конфлікту, який виникає через протилежні риси їхнього характеру.
До факторів третього порядку належать психологічні особливості (емоційно-вольові якості) батьків.
Афективність — надлишок батьківського роздратування, незадово­лення або неспокою, тривоги і страху. Афективність часто створює ефект безладдя (метушні) в домі: хаотичності, безпорядку, загального збуджен­ня. Потім батьки так чи інакше переживають те, що сталося, відчувають почуття вини від нездатності справитися зі своїми почуттями, які виходять з-під контролю. Максимум емоційної нестриманості проявляють матері з холеричним темпераментом.
Почуття тривоги за дітей виражається неспокоєм і панікою з будь- якого приводу; прагненням надмірно опікувати дитину, не відпускати її від себе; оберігати від будь-яких уявних небезпек; прив’язуванням дітей до себе, у тому числі й до свого настрою, почуттів, переживань; невмінням чекати і терпіти, прагненням робити все для дитини наперед; сумнівами в правильності своїх дій і водночас нав’язливою потребою постійно застерігати, давати безліч порад і рекомендацій тощо.
У разі високої невротичної тривожності в батьків відсутні життєрадісність і оптимізм, вони ніколи не сміються і їм здається, що з дитиною обов’язково щось трапиться погане, страшне і непоправне. Страх за дитину часто набуває нав’язливого характеру, коли батьки намагаються постійними порадами, застереженнями і заборонами створити видимість благополуччя, порядку, якого немає в душі у них, і тим самим зменшити на певний час високий рівень неспокою. Для матері більш характерна тривожність, а для батька — недовіра, виражені постійними сумнівами в правильності своїх дій або педантичним ставленням до дитини. Усе це свідчить про тривожно- недовірливий аспект ставлення батьків, невпевненість у собі.
Домінуюче ставлення до дітей виявляється через: безумовне виз­начення дорослими будь-якого свого погляду; прагнення підкорити дитину, створити залежність від себе; нав’язування думок і готових рішень; прагнення до суворої дисципліни й обмеження самостійності; категоричність суджень, наказовий, владний тон; використання репре­сивних дій, зокрема фізичні покарання; постійний контроль за діями дитини, особливо за її намаганням робити все по-своєму.
Прагнення домінувати створює негнучкість у сімейних стосунках і час­то проявляється великою кількістю погроз, які виливаються на дітей, якщо вони мають свою думку і не виконують батьківських наказів. До того ж, батьки з владними рисами характеру схильні звинувачувати дітей у неслухняності, впертості і негативізмі. Часто в таких родинах розгор­таються «баталії» з приводу сну, їжі, режиму дня, які, як правило, закін­чуються нервовими зривами і втомленістю всіх учасників конфлікту.
Гіперсоціальність — особливість виховання, коли воно має занад­то правильний, без урахування індивідуальності дитини, характер. У таких родинах батьки виховують своїх дітей за певною програмою, не враховуючи специфіки особистості, вікових потреб та інтересів.
Гіперсоціалізований характер виховання визначається підвищеною принциповістю у стосунках з дітьми. У таких випадках батьки не дозволяють собі розслабитися, пожартувати, засміятися, зайвий раз «поступитися у чомусь», бояться «зіпсувати» дитину проявами любові; надмірна вимогливість; нав’язування дітям великої кількості правил і вимог (умов), щоб вони поводили себе завжди і в усьому правильно, так як потрібно; моралізування, коли батьки соромлять дітей, наприклад: «Ти не хороший, а дуже поганий хлопчик, хороші так не роблять...», «Як тобі не соромно?» тощо, надмірно висока кількість зауважень і доган, які, врешті-решт, перестають діяти, викликаючи в дитини стан збудження або гальмування; нетерпимість до витівок і вад, коли батьки не прощають помилок, не йдуть на компроміси, а займають жорстку позицію боротьби.
Фактично, ці батьки воюють самі із собою, прагнучи усунути те із чим не могли впоратися раніше. Тобто такі батьки ставляться до дітей як до дорослих, і прагнуть якнайшвидше психічно розвинути дитину щоб вона в усьому відповідала критеріям особистого й соціального благополуччя. Часто такі батьки негативно ставляться до гри, вважають її дрібницею і марною тратою часу, а замість ігор вони наповнюють життя дитини однобічними інтелектуальними заняттями.
Недовіра до можливостей дітей виявляється в настороженості й підозрі; недовірі до особистої думки дитини; невірою в її само­стійність; надмірною регламентацією способу життя; перевіркою дій дитини; надмірним і часто дрібним опікунством; численними застере­женнями і погрозами.
Нерідко недовіра до можливостей дитини набуває переконливого характеру на зразок: «Він ніколи і нічого не робить так, як потрібно». Недостатня чуйність батьків означає несвоєчасний або недостатній відгук батьків на прохання дітей без урахування їх потреб, настрою та умов, у яких перебувають діти. Подібне ставлення батьків може бути викликане різними причинами: підвищеною принциповістю, незрілістю батьківського почуття, несприйняттям дитини, владністю, егоцентриз­мом, невротичним станом, конфліктним ставленням тощо.
Часто в батьків проявляється чуйність «навпаки», коли вони вияв­ляють надмірно швидкі й ефективно загострені негативні реакції на незначні відхилення у поведінці дітей і стають «емоційно глухими» щодо вираження позитивних почуттів. Навіть своєчасна похвала, підтримка дитини дається їм з великими труднощами, більшими, ніж робити зауваження, лаяти, тривожитися і застерігати. Нечуйність, переважно з боку матерів, має великий патогенний вплив, особливо протягом перших років життя дітей, створюючи ефект психічної де­ривації (відхилення у поведінці).
Суперечливість у стосунках з дітьми викликана різними чинни­ками. Афективність і гіперопікунство поєднуються з недостатньою емоційною чуйністю, тривожність з домінантністю, підвищені вимоги з батьківською безпорадністю. Суперечливість відбиває невротичні особливості батьків і зменшується в міру стабілізації їх внутрішнього психічного стану й підвищення впевненості в собі.
Отже, невротичні відхилення у дітей не виникають, якщо батьки справляються зі своїми особистими проблемами і підтримують теплі стосунки в сім’ї; люблять дітей і добрі до них, відгукуються на їхні потреби і запити, прості і щирі у звертанні, дозволяють дітям виража­ти свої почуття і своєчасно стабілізувати «нервові напруження», які виникли в них, діють узгоджено в питаннях виховання.


Понравилась статья? Расскажите друзьям:


Другие публикации автора:

Подписаться на новые комментарии к этой статье:
Подписаться



Топ публикаций
Панические атаки. Психотерапия Панические атаки. Психотерапия
    Так как я и психоло...
Про детей Про детей Новое поколение детей сильно отличается от своих п...
"Как я "лечила" свою созависимость" Часть 1 "Как я "лечила" свою созависимость" Часть 1 В это утро всё для нее кончилось.  Ад, в...

Вы можете подписаться на новые публикации на сайте. Для этого нужно просто указать вашу почту.

Новое на форуме

Перейти на форум


Мы в соцсетях