Емоційний розвиток не менш важливий, ніж розвиток когнітивний чи фізичний, соціальний або мовленнєвий, і вимагає від дорослих уваги та підтримки. Поведінка дорослого може як підтримати, так і загальмувати емоційний розвиток дитини. Хочу підкреслити: останні психологічні та медичні дослідження показали, що люди з високим емоційним інтелектом успішніші за людей з високим інтелектом (IQ).
Внутрішньоутробний період
Усвідомлене бажання батьків мати дитину - дуже важливий момент у формуванні психоемоційної структури особистості дитини. Позитивне сприйняття себе, оточуючих і життя формується у дитини на внутрішньоутробному етапі. "Мене хочуть, люблять, чекають" - така формула, записана в підсвідомості, стає підґрунтям розвитку, визначає шлях особистості.
Діти, в появі яких на світ батьки сумнівалися, суттєво відрізняються від бажаних малюків. Своєю поведінкою небажані малята ніби карають батьків за те, що їх "не хотіли, не любили, не очікували". Таких дітей можна відрізнити без особливих зусиль: вони негативно ставляться до оточуючих, багато чого роблять на перекір дорослим, погано справляються з ситуаціями, що потребують усвідомлених і вольових зусиль. А головне, що найбільше хвилює - те, що такі діти не люблять себе, вважають, що світ навколо ворожий, і як психологічний захист вибирають емоційні й поведінкові реакції, які не сприймають оточуючі: агресивність, замкненість, несміливість або ж навпаки - капризність, демонстративність, некерованість.
Батьки часто дивуються - "Чому дитина така, що вони роблять не так? Вони ж докладають так багато зусиль щоб дитина була щаслива. Віддають їй всю свою любов".
Щоб уникнути негативних наслідків варто глибоко усвідомлювати важливість періоду внутрішньоутробного розвитку, і не звалювати на дитя психоемоційні порушення у формі "генної спадковості".
Пологи
Важливе значення у психоемоційному розвитку дитини грають пологи, які вони: ускладнені, своєчасні чи з відхиленнями, як уперше зустріла мама немовля - посмішкою чи зі стражданнями на обличчі.
Перинатальний досвід сповнений глибоким психологічним змістом для кожної людини. Кожен з нас має досвід переходу із захищеного, спокійного, теплого, вологого, темного, гармонійно середовища, де зародок пов'язаний із мамою і диханням, і харчуванням, і серцебиттям; у зовнішній дуже яскравий, холодний і сухий світ . От вам і перший людський страх - не страх смерті, а страх перед життям.
Отже, важливо зустріти малюка радісно, легко, дружелюбно. Кожна людина, яка зустрічає немовля, повинна подарувати йому посмішку. Тому психологічна і медична служби одобрюють присутність батька під час пологів, тілесний контакт мами і дитини після механічного розриву пуповини - тієї нитки, яка в психологічному плані ніколи не розірветься.
ІІ-ІІІ місяці
У дво-трьохмісячної дитини виникає позитивне емоційне пожвавлення стосовно мами чи іншої близької людини. Ці емоції, які є основою, зародком усіх вищих почуттів, названі в психології "комплексом пожвавлення". Вони формуються в перші місяці життя дитини через набуття досвіду практичної взаємодії та спілкування з близькими, дорослими. Дорослі допомагають дитині задовольняти всі її життєві потреби, голублять її, забезпечують комфорт. Якщо такий досвід у малюка відсутній або ж недостатній, то поява комплексу пожвавлення затримується, він може й зовсім не з'явитися, що негативно вплине на подальший розвиток дитячої особистості.
Кінець І-го року життя
Наприкінці першого року життя дитина може відчувати задоволення від звуків музики, іграшок. У віці немовляти в дитини виникає чимало емоцій: радість, прихильність, страх, тривога, довіра, задоволення, гордість. Протягом дня дорослі спостерігають і відчувають прояви різних дитячих емоцій. Немає правильних і неправильних почуттів, усі вони відіграють важливу роль. Насамперед дають і дітям, і дорослим інформацію про стан: позитивні емоції (ніжність, приязне ставлення) для дітей є свідченням любові та своєї цінності для батьків. Радість, задоволення, довіра створюють відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям малюки знають, що в їхньому світі все гаразд. Інші емоції свідчать про небезпеку і невдоволення, попереджають, що щось не так. Гнів означає наявність перешкоди. Сум призводить до зниження енергії і дає час для адаптації до втрати чи розчарування. Страх спонукає до захисту.
Будь-яка емоція чогось вчить. Завдання дорослих допомагати дітям усвідомлювати власні емоції та з розумінням ставитися до почуттів інших людей, знаходити ефективні способи справлятися з різноманітними випробуваннями.
До 3-х років
Від народження і до трьох років діти переживають дві найважливіші стадії розвитку: довіри (залежності) й автономії (самостійності). Кожна стадія характеризується позитивними й негативними крайнощами, а центральним емоційним завданням стає розв'язання конфлікту між цими крайнощами. Усі діти переживають як позитивні так і негативні емоції, але здоровий емоційний розвиток забезпечується тоді, коли позитивний досвід більший.
Довіра та автономія. Ці стадії взаємопов'язані, перша є основою для другої. Якщо ви прагнете щоб ваша дитина довіряла вам та почувала себе захищеною, то негайно реагуйте на її сигнали (розпач, радість), оскільки ці почуття розвиваються у стосунках з іншими людьми.
Діти із розвинутим почуттям захищеності і довіри будуть розвивати самостійність. На цій стадії дуже важливо, щоб дитина почала самостійно спрямовувати свою активність. Якщо вашій дитині властиве все сказане вище, вона не сумніватиметься у власній цінності та можливостях в дорослому віці.
Самостійні діти роблять усе, що спроможні самі робити. Вони знають, що можуть вдатися і до сторонньої допомоги, не втрачаючи при цьому власних ідей.
Залежні діти невпевнені, постійно сумніваються у своїх можливостях. Вони покладаються на інших, очікуючи від них прийняття рішень, виконання дій. У цьому віці нормально, що діти часто переходять від автономної поведінки до залежної і навпаки; то прагнуть бути дослідниками, то знову хочуть сидіти на руках у дорослих, ні про що не турбуючись.
Якщо у малюків немає можливості для досліджень, якщо їхні спроби бути самостійними наштовхуються на роздратування, нетерпіння чи невдоволення дорослих, якщо їм не дозволяють приймати рішення стосовно себе, у дітей починає домінувати почуття сумніву та невпевненості. І навпаки, малята, в яких розвинуте почуття автономії, - це діти, яким дана можливість самовдосконалення.
До початку дошкільного віку в дитини з'являється досить багатий емоційний досвід. Вона швидко реагує на радісні і сумні події, легко переймається настроєм інших. Виявлення емоцій дуже безпосереднє, воно бурхливо виявляється у міміці, словах, рухах.
ІV-V рік життя
На четвертому - п'ятому році життя в дитини вперше з'являється почуття відповідальності. Це пов'язано з формуванням найпростіших ціннісних уявлень стосовно того, що добре, а що погано. Виникають переживання задоволення, радості при вдалому виконанні своїх обов'язків та засмучення при відхиленні від установлених норм. Такі емоційні переживання з'являються насамперед при взаємодії дитини з близькою людиною і поступово поширюються на інших людей.
За період дитинства особливості емоцій (їх сила, тривалість, стійкість) змінюються у зв'язку зі змінами провідної діяльності дитини та її мотивів, а також через ускладнення стосунків дитини з навколишнім світом. Разом із переживанням комфорту чи незадоволення у дитини виникають почуття, викликані тим, наскільки добре вона виконала свої обов'язки, яке значення мають її дії для інших, як дотримуються норм та правил поведінки як навколишні так і вона.
Виховання відчуттів у дитини має служити формуванню гармонійно розвиненої особистості. Одним із показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального та емоційного розвитку. Недооцінка такої потреби, як правило, призводить до надмірного, однобічного розвитку певної якості, частіше - інтелекту, що, по-перше, не дає змоги глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, а по-друге, не дозволяє до кінця з'ясувати роль таких регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції.