Знову вересень і майже місяць як розпочався новий навчальний рік, а разом з ним активізувалися старі (знайомі, характерні) та нові питання та проблеми. Адже й так досить довгий час для українських школярів освітній процес відбувався з певними ускладненнями та нюансами. А з лютого 2022 розпочалися нові сумні реалії життя і ще більші складнощі та труднощі навчального процесу для всіх задіяних в ньому, а особливо для підростаючого покоління.
Як діти себе поводять та навчаються зокрема залежить від багатьох факторів:
• зовнішніх, які не залежать ні від дитини, ні від нас (події в країні, вимушені переїзди та зміни в укладі життя тощо);
• соціальних (відносини в родині, відносини з вчителями та друзями тощо);
• та внутрішніх фактори (емоційні, ціннісні, мотиваційно-вольові).
Ось лише деякі з них:
• Війна як факт. Насправді, війну в Україні українські діти проживають глибоко і болісно, здебільшого вони все розуміють. Багато хто вимушений був раптово та терміново подорослішати.
Усвідомлення тощо, що світ і люди навколо можуть бути страшними, жорстокими, нести пряму загрозу життю, неабияк впливає на формування світогляду дітей, і закладає в психіці певні особистісні рішення, висновки, психологічні адаптації та паттерни поведінки.
• Багатьом дітям довелося змінити місце проживання. Часто з погіршенням умов життя та зручностей для навчання.
Чужі квартири, чужі ліжка, чужі речі навколо, втрата своїх звичних та улюблених речей, іграшок та засобів для своєї дитячої діяльності.
• Зміна звичного оточення спілкування, постійний потік нових незнайомих людей та необхідність проходити купу інстанцій, брак близьких друзів, складність комунікації через мовний бар’єр, нестабільний змінений емоційний стан найближчих дорослих, перебування в стані постійного напруження на небезпеки.
• Втрата близьких. Батьків, родичів, знайомих, сусідів тощо. Це все психологічні травми і горе, з яким діти часто змушенні зустрічатися і залишатися сам на сам, тому що війна, тому що не завжди знаходиться хтось із старших, щоб поговорити та надати якісну кваліфіковану підтримку, тому що дуже часто самі дорослі, проживаючи своє горе та стрес, не мають ресурсу підтримати дітей, як би не хотіли.
Може здатися, що у дітей, які залишилися жити у своїх домівках, не повинно виникати складнощів із навчанням, але це не так.
По-перше, труднощі завжди пов’язані із внутрішніми станами і процесами розвитку дітей.
По-друге, ситуація навколо, війна, небезпека, загальна тривожність і невизначеність не може не впливати на дитину, а значить і на всі її процеси.
Зіткнення з цими прикрими і жорстокими реаліями безсумнівно впливає на емоційний стан дітей, адже не тільки на ціннісному, а й на фізичному рівнях діти відчувають небезпеку, недовіру, страх.
Нам дорослим, батькам, вчителям, шкільним психологам, тренерам, важливо усвідомлювати та враховувати нові зовнішні та внутрішні фактори, що додалися і які впливатимуть на навчальний процес, поведінку та самовідчуття дітей.
Ми маємо розуміти зони свого впливу та відповідальності, і допомогти дітям визначити свої.
Три основні напрямки, в яких проявляються проблеми:
1. Емоційна сфера. Відчуття страху, жаху, злості, відчуття тривоги – це природні та адекватні ситуації емоції та почуття, з якими зустрічаються діти за даних обставин. Але не всі знають та вміють як з цими почуттями впоратися. Щоб вони не проявлялися в незрозумілих видозмінених формах, ірраціональних відчуттях, деструктивних думках та поведінці, на психосоматичному рівні, дорослим важливо приділяти час близькому душевному спілкуванню, знайомити з емоційною грамотою та розвивати емоційний інтелект.
2. Когнітивна сфера. Звичайно що стреси та переживання впливатимуть на роботу вищих психічних функцій, таких як мислення, сприйняття, увагу, пам'ять тощо. Мотиваційна сфера, тобто «чому?» і «навіщо?» також може зазнавати і переживати трансформаційні процеси. Адже багато людських постулатів та моральних цінностей зараз в очах дітей наругані та не працюють. Не тільки діти, а й багато дорослих зараз відчувають дезорієнтацію та розгубленість.
За таких умов важливо допомогти дітям адаптуватися до нової реальності та обставин, пояснити певні причинно-наслідкові процеси.
Розуміння дає можливість зняти певну тривожність і активізувати мисленнєві функції важливі для навчання, визначити пріоритети, сформувати нову мотивацію.
3. Поведінка дітей - це свідчення, показник та результат тих процесів, які відбуваються у сфері почуттів та думок. Для того щоб коригувати певну поведінку, важливо розуміти витоки причин її виникнення. Наприклад, дитяча апатія та відсутність інтересу часто викликає у дорослих нерозуміння, роздратування та бажання змусити цікавитися, хоч чимось. А насправді це можуть бути симптоми глибокої дитячої депресії. І навпаки, таж сама апатія, пасивна або навіть активна агресія можуть бути проявами своєрідного бунту і спроби уникнути відповідальності та, користуючись ситуацією, не дорослішати.
Виходячи з вище зазначеного, хочу запропонувати деякі тези, які, сподіваюся, будуть корисними і дітям, і батькам в новому навчальному році та процесі отримання знань.
1. Процес (навчання) такий же важливий як і результат (навчання). Якщо процес (власне навчання, перебування в колективі, відносини з педагогами) болісний, стресовий, то результат навряд буде позитивним. Потрібно зважати на ціну способу, яким даний результат досягається. І шукати способи та методи зробити процес навчання безпечним, комфортним та цікавим.
Не дивлячись на те, що більшість дітей проводять багато часу за гаджетами, зміна школи, мови викладання, онлайн навчання - непростий та виснажливий процес. Тримати увагу та сприймати інформацію протягом шести-семи уроків реально важко. Тому дорослим важливо знаходити адекватні способи, як допомоги дітям слідувати запропонованій системі навчання, враховуючи унікальні особливості особистості дитини та актуальну ситуацію.
2. Відкрити мушлю силоміць – це зламати її. Як не можна змусити полюбити або зрозуміти якийсь предмет, так не можна заставити навчатися. Критика, знецінення, залякування, покарання, як методи впливу, викликають лише відчуття образи та небажання слідувати наказам.
Знаю багато прикладів, коли батьки в розпачі та переживаннях за майбутнє дітей, своєю поведінкою тільки руйнували відносини із дитиною, назавжди закриваючи її від себе, та відбивали природою закладене прагнення до пізнання та розвитку.
3. Не знецінюйте переживань або складнощів, з якими ділиться з вами ваша дитина. Не порівнюєте її з іншими. Комусь легко адаптуватися в новому колективі, комусь ні. Хтось залюбки відвідує додаткові заняття, комусь що не пропонуй - все не підходить. Перед тим як списувати все на «погані гени», або лінь, треба спробувати розібратися в істинних причинах. Дуже часто діти намагаються нам дорослим повідомити щось дуже важливе для них, поки не почують щось накшталт «Боже, про що ти думаєш?», «мені б твої проблеми», «придумав/ла собі якусь єрунду, краще б історію почитав/ла».
4. Дозвольте дитині бути в своєму темпі та ритмі, але слідкуйте та допомагайте дотримуватись загальних правил. Про що саме йдеться: присутність та робота на уроках, як і виконання домашнього завдання - обов’язкова умова та правило. Щодо того, як швидко або як довго дитина виконує завдання, в якій послідовності тощо, ви можете вносити свої поради, якщо вони сприймаються, або залиште це на розсуд та відповідальність дитини.
5. Питати в дитини «як справи», «які оцінки?» та бути з нею в контакті – різні речі. Бути батьками та мати довіру дитини і бути для неї авторитетом - також. Впливати на дитину можливо тільки шляхом побудованого з нею міцного позитивного зв’язку. Для цього важливо спілкуватися з дитиною, виходячи з її реальності та потреб. Всі переживання, страхи, забобони і комплекси в голові дитини, які дорослим можуть здатися чимсь надуманим, роздутими, неважливими уваги і легкими в подоланні – дуже важливі для самої дитини і потребують сил, терпіння, мужності, підтримки щоб з ними впоратись та вийти на новий рівень.
6. Пам’ятайте, Ви маєте розуміти дитину, а не вона вас. Тому що вона ще ніколи не була дорослою, а ви вже колись були дітьми.
Такі поширені переживання дорослих як: «вчителі подумають, що ми мало заставляємо і ми погані батьки», «не хочеться міняти школу, бо ця близько від дому», «мені соромно, що моя дитина не краща за всіх / не встигає / не вчиться цілими днями / не показує таких результатів, як би мені хотілося б» - варто винести на розмову з психологом.
Дитина дійсно до певного вікового періоду не бачить того горизонту, і тих ймовірних і можливих наслідків, які бачать дорослі. І як раз батьківсько-педагогічна майстерність полягає в тому, щоб виходячи з усвідомлення дитячої реальності турботливо та ненасильницьки допомогти дитині приймати правильні рішення на користь та перспективу.
7. Одним з важливих проявів батьківської любові і важливою умовою нормального психологічного дозрівання дитини - є батьківська підтримка. Звичайно, не з усякою поведінкою дитини потрібно погоджуватися. Діти на те й діти, що через спроби та помилки здобувають власний досвід. Але їм для свого нормального розвитку завжди потрібно відчувати здорову адекватну батьківську підтримку та захист.
Батькам має бути важливіше, що думає, що переживає та що відчуває їх дитина, а не що подумають сусіди, вчителі, родичі тощо.
8. Вчителі (батьки, тренери тощо) теж люди. Добрі, розумні і розуміючі, професійні, на своєму місці, в своїй професії, теплі і турботливі до дітей …і не дуже, всяке трапляється. Вчителі теж можуть переживати горе, бути не в ресурсі, помилятися.
Наша задача дорослих не здаватися ідеальними і наполягати на своїй непогрішимості, а навчити дітей бути людьми, думати, аналізувати, вирішувати проблеми та питання, визнавати, брати відповідальність, виправляти помилки.
Те, як дитина вчиться великою мірою залежить від того, як її навчають.
Тому часто проблематику і вирішення питання навчання дитини важливо розглядати в системі «дитина – родина – школа».
9. В той же час підтримувати і давати силу, це не тотожно гіперопіці та гіперконтролю. Дитина має мати простір в якому зможе розправити крила, зрозуміти свої кордони та межі відповідальності. Дуже часто проблеми з навчанням загострюються, коли батьки перестають пам’ятати або розуміти шкільну програму (сидіти над дітьми, примушуючи дітей робити домашнє завдання, або робити його за дітей) і починають в терміновому порядку вимагати подорослішати.
Але ж потрібно усвідомлювати, що надважливим кроком і умовою успішного навчання - є уміння вчитися, і усвідомлювати що це є персональна задача та відповідальність.
Якщо дитина не навчена бути самостійною та відповідальною, то і в навчанні будуть виникати питання. Ось чому важливо дитині доручати і довіряти певні завдання (не як одноразові акції, а на постійній основі), в яких вона може відчути свою здібність бути відповідальною.
10. Діти наслідують цінності та приклад батьків. А взаємоповага, хороші теплі відносини в родині між дорослими та дітьми - основна умова та запорука здорової екологічної атмосфери вдома і нормального психологічного самопочуття та розвитку дитини.
Давайте по-чесному, не всі проблеми пов’язані з навчанням та вихованням дітей є наслідком війни, затяжного карантину, переїзду, зміни школи тощо. Дорослим важливо усвідомлювати і вчити тому дітей, що проблеми важливо вирішувати, а не тільки шукати першопричини, винних та відповідальних. Бувають, звичайно, виключення із правил, але в переважній більшості діти вчяться в тих родинах, де дорослі також приділяють час саморозвитку і навчанню, де можуть почувати себе безпечно та спокійно, де мають батьківську безумовну любов та правильні приклади для наслідування.
Бажаю нам здорових щасливий дітей, радості батьківства, правильних пріоритетів та життєвої мудрості, миру і безпеки в родині, країні та світі.
З повагою психолог, психотерапевт Тетяна Яненко